Глава 12 "Рада Директорів"

Все-таки скликали засідання Ради Директорів.

Ані здалась ця ситуація неймовірно цікавою. На її думку цю подію можна було б перенести на ранок понеділка, а не на обід п'ятниці. Також, це її насторожило. Це може означати тільки одне.

Директор та керівник всього і всіх у цьому місті, зараз неподалік. 

Дівчина недавно дізналась, що такі як Богдан Іванович - це, порівняно із керівником, милий пудель на ланцюзі. А що вже говорити про простих громадян? Вони навіть не мурахи у цьому світі.

А Аня не любить бути мурахою. 

У часи, коли вона виконувала "брудну роботу", яку давав їй Богдан Іванович, то навчилась тримати язика за зубами. Але це не означає, що дівчина має маленькі зубки. Ні. Аня із легкістю могла відірвати комусь голову за кривий погляд або слово у її адрес. Але робила це не особисто. І цим вона вважалась кривожаднішою ніж тодішній директор. Тому що, Богдан Іванович завжди "бив" привселюдно та відрізу, коли випадала можливість. А дівчина робила все з точністю навпаки. Терпеливість - одна із її найкраще розвинених рис. Так, вона виконувала вказівки свого керівника, всі. Але своїми методами.

Правильні слова у правильному місці - завжди давалися у знаки. 

Її прирівнювали до хитрої самолюбної лисиці із темним блиском у зелених очах та зухвалою усмішкою.

Але тепер, коли Анна Ігорівна стала новим керівником відділу розслідування, не зовсім чесним способом, ніхто не знав, що від неї можна очікувати. 

І ось саме вона зараз зайшла у компанію у неперевершеному образі. Дівчина одягнула чорні класичні штани, випрасувану білу сорочку та під тон штанів - піджак. Взула чорні високі шпильки, а своє каштанове волосся вирівняла. На цей раз, Аня нанесла трохи більше макіяжу, чим підкреслила свої витончені скули та від природи рожеві губи. Елегантість додає загадковості цій дівчині. Поруч стояв Андрій у своєму синьому офісному костюмі та з вкладеним волоссям. Обоє виглядали ефектно та випромінювали холоднокровність. Без усмішок та ухмилок. Абсолютна серйозність. 

Едвард та Саша, також, рвались піти, але перший вампір лише стажер, а другий - навіть не працює у компанії. Тому їм не має, що тут робити. 

Крім того, вони мають інше завдання.

Тим часом, у офісі все догори ногами. Всі працівники місця собі не знаходять. Бігають туда-сюда, але нічого не роблять. Це ні до чого доброго не веде... 

Як тільки Аня з Андрієм піднялись на потрібний їм поверх, до них підбігла схвильована Ната.

 - Анно Ігорівна, ви вже тут... 

Дівчина їй легко кивнула і пройшла мимо, а працівниця побігла слідом. Їх супроводжували схвильовані погляди працівників. Ніхто з них ще небачив цю сторону нового директора. А що вже говорити про завжди усміхненого хлопця? 

 - Ви прийшли трішки зарано, - вона протянула папку, - ознайомтесь, будь ласка.

Аня кинула погляд на Андрія і він відразу взяв документи. А брюнетка, зрозуміла, що новий керівник не в настрої, побігла геть.

Хлопепць кинув оком на папери і без жодних емоції сказав:

 - Це звіти за цей рік... - А подумки продовжив:

"Швидше за все, керівник всього і всіх тут. Чим ще можна пояснити цей бардак у компанії?"

"Важко сказати... Його ще ніхто не бачив." - Почув Андрій задумливий жіночий голос.

Дівчина обвела поглядом офіс і дійшла єдиного висновку.

"Ти це відчуваєш?"

"Що? - Почула вона здивований голос. - Що вони не у своєму розумі? Вони такі завжди." - Спробував пожартувати хлопець і здається вдало, тому що почув ніжний дівочий смішок. Але на її обличчі не поворухнувся жоден м'яз. І Андрій вкотре здивувався, як дівчина вміло контролює емоції.

"Не розслабляйся раніше часу."

"Нервуєш?" - Перепитав хлопець.

"Якщо провалимось, то провалимось. Вилетемо з компанії, як мухи і я придумаю новий план, як поставити їх всіх на коліна. Та врешті-решт поставлю всіх на місце, - мовила вона серйозно, і продовжила більш жартома, - або, витягнемо гроші із заначки та полетимо на окен відпочити від цих інтриг та заплутаних історій. Не забувши послати їх всіх під три чорти. Що скажеш?" - Блимнула на нього очима.

"Сьогодні сонце зійшло на заході? - Здивувався Андрій. - Невже ти тільки-но що пожартувала? У компанії? Чи я сплю?" - Посміявся він.

"Будь пильним, це не наша територія. Поки. Але не ненадовго."

"Так точно, Анет." - І хлопець знову подумки засміявся на цей раз із дівчиною. 

Вона пройшла по коридору і зайшла у зал очікування, у котрому було не менше народу. Сіла на диван і поглядом наказала корейцю сісти навпроти. Цієї ж миті їм обом принесли каву.

 - Анна Ігорівна не п'є кави, - без емоційним сухим голосом сказав Андрій худощавій блондинці. - Два капучина з молоком. Дякую.

Хлопепць навіть не глянув на працівницю, але вона все одно зашарілась та зіщулилась. І одними губами мовила: "Перепрошую, зараз принесу.". Та втекла геть.

Хлопець відкрив папку з паперами і почав зачитувати основне, що потрібно знати. Оскільки, не зрозуміло, яка саме інформація буде потрібна. А Аня мовчки спостерігала за всіма та збирала досьє на кожного. Кому слід довіряти, кого остерігатись, а когось і зовсім викинути з офісу. Хтось міг би подумати, що вона його ігнорує, але не він.

"Вона тебе поглядом пожирає, - почув Андрій голос із смішинками та прослідкував за її поглядом, - нічогенька."

Він на мить затнувся, але продовжив звітувати про справи, а подумки відповів.

"Я не смачний." - На що знову почув сміх.

"Навіть дуже, ти просто про це не знаєш..."

"Не в моєму смаку, високомірна егоїстка та ще й блонда..."

Але Аня його перебила.

"Не смій ображати високомірних егоїсток, - жартома почала вона, - ти з однієїю із них говориш."

Кореєць відклав папку та подивився їй прямо у вічі.

"Моя люба Анет, ти і половини про себе не показуєш іншим. Тому говори, що хочеш, але я знаю, яка ти. І ти далеко не високомірна егоїстка. Щось надто більше..."