Глава 10 "Сни - це по суті реальність"

- Мамо?! НІ!! – Закричала дівчина.

Аня прокинулась у своїй кімнаті вся у поту і заплакана. За вікном почало світати. Вона підірвалась на ноги і чуть не впала назад у ліжко. Дівчина тихо вийшла у коридор і помітила вампірів, які мирно спали на дивані. Її здивувало те, що вони не прокинулись від крику. Але то і не дивно, вони, також, змучені.

Аня пройшла у ванну і згадала сон, який їй снився. Вона вкотре задала собі питання : “Чому саме цей сон сниться протягом крайніх п’яти років? Відколи померла мама… Наче про щось хоче розповісти або попередити”.

Їй снилась саме вона. Весела, усміхнена, вони разом гуляли у саду. У тому ж саду у котрому Аня часто бавилась, коли була маленькою. Вони гарно проводили час. Але раптом з’явився він, хлопець віком двадцяти п’яти. Він одягнений у чорний плащ і капелюх. Як тільки він з’явився, її мама відразу впала замертво і не рухалась. А погляд пустих зелених очей дивиться саме на незнайомця. Маленька Аня впала до мами на коліна і почала задихатись від своїх же сліз. Весь сад спалахнув яскраво-червоним полум’ям. Вогню було настільки багато, що він залишав опіки на тілі дівчинки. А незнайомець кричав одну і туж фразу своїм низьким злим голосом : “ЦЕ ТИ ВИННА! ЦЕ ТИ ВИННА У СМЕРТІ СВОЄЇ СІМ’Ї! ЦЕ ТВОЯ ПРОВИНА!”. У цей момент, він почав душити її, а маленька дівчинка не могла нічого зробити проти дорослого чоловіка. І коли повітря не вистачало, вона прокидалась із криками та істериками.

Про свої нічні пригоди Аня нікому не розказувала. Навіть Андрію. Хоча вона знає, що хлопець підозрює про її жахіття, але ні Андрій, ні Аня не говорили про це у голос.

Вона сполоснула обличчя прохолодно водою і подивилась у люстерко. Аж раптом, її почало трусити. Сльози градом полились із очей, вона почала задихатись. Аня впала додолу і сильно вдарилась колінами. Дівчина витягнула із тумбочки баночку із таблетками і задумалась. Її жахи за останні пів року сильно почастішали, тому вона не могла спати. Дійшло до того, що Аня пішла до психотерапевта, він провів кілька сеансів, але вони не допомогли, а тільки погіршили ситуацію. Вона все частіше прокидалась із криками і сльозами. Тоді, лікар виписав їй високу дозу снодійного і заспокійливого. А зараз, Аня дивиться на баночку і читає склад таблеток. Крізь пелену сліз було складно, але вона помітила, що у препараті є високий вміст наркотичної речовини і ризик стати залежним від пігулок. Це її ще більше розсердило. Хоч стан дівчини явно не найкращий, але вона не опуститься до того, що почне вживати наркоту. Аня загарчала і викинула баночку із ванни, а та гучно впала на підлогу, чим розбудила хлопців.

Вони як один підірвались і почали шукати дівчину. Поки вони були у її спальні, Аня тихо повернула ключ у ванній кімнаті і закрила себе із середини. Їй потрібно кілька хвилин, щоб заспокоїтись. Але сльози не переставали з’являтись і її продовжувало трясти.

- Аня! Ти де? – Крикнув Саша.

У двері ванни хтось постукав.

- Ти у ванній? – Почувся голос Едварда.

Дівчина продовжувала мовчати. Якщо зараз мовить хоча б слово, її голос зрадницьки зірветься. Аня знайшла у собі сили піднятись на в’ялих ногах і зайти у душ. Вона відкрила напір холодної води і за секунд двадцять її перестало трясти. Пелена перед очима зникла і дівчина прийшла до тями.

Поки Аня була у ванній, хлопці найшли ту саму баночку.

- Едварде, що це? – Підняв Саша із підлоги кілька пігулок.

Хлопець взяв ліки і оглянув їх.

- Схоже на звичайне заспокійливе… Це наркотик! – Закричав Едвард.

- ЩО?? – Блондин побіг до дверей у ванну, але за мить вони відчинились і вдарили хлопця по носу, так що він аж впав і застогнав.

- Чому розкричались? – Спокійним голосом спитала дівчина у одному рушнику в дверях.

- Мій ніс… - Застогнав вампір.

- Ти приймаєш ці пігулки? – В мить, нахмурений Едвард опинився біля Ані і почав свердлити її своїм поглядом.

- Ага, робити мені більше немає що.

Вона пройшла на кухню, взяла холодний баняк і протягнула його Саші. Він без зайвих питань приставив його до обличчя.

-  Так що на рахунок пігулок? – Допитувався шатен.

- Не твоє діло!

- Аня, не доводи мене. Скажи, ти приймала їх чи ні? – Агресивно спитав він.

- А що ти мені зробиш, якщо я не скажу? – Розвеселилась дівчина і почала робити собі сніданок.

Саша досі сидів на підлозі із баняком, але коли зловив погляд шатена, враз перемістися у вітальні. За секунду Едвард прижав Аню до кухонної шухлядки, підняв її руки над головою, а іншою рукою обвив її талію. Він нахилився до рівня її очей, а Аня лише нагло усміхалась і дивилась у самі зіниці хлопця. Від чого Едвард завмер.

- Буде якесь продовження чи ні? – Із смішинками у очах спитала вона.

- Ти… ти… - Йому перехопило подих. Це він хотів застати її зненацька, а вийшло навпаки. Причому, що Аня навіть нічого не робила. – Таблетки, - зібрався він з думками, - ти їх приймала?

- А яке тобі діло? – Схилила вона голову на бік і розтулила губи від чого хлопець важко ковтнув.

- Велике.

Аня уважно дивилась у його очі, ніби вивчала його. Вони стояли у такій позі кілька секунд, але таке враження, що пройшла вічність. Як тільки Едвардовий погляд впав на її розтулені рожеві губи, вона заговорила.

- Ні.

- Що? – Відволікся хлопець.

- Я не приймала ні цей, ні інші препарати, які мають у собі хоч мізерну дозу наркотиків. Задоволений?

У Едварда ніби камінь із плеч впав. Звичайно, він міг і не випитувати у неї правду. Хлопець міг почути наркоту своїм вампірським нюхом. Так само як чує із якою швидкістю колотиться Аніне серце, коли він поруч. Але Едвард хотів почути правду, навіть якби прийшлось застосувати шантаж або силу. Коли щось стосується або загрожує її життю, хлопець моментально втрачає голову. У нього відключається здоровий глузд і він все робить так, як хоче. Тільки, щоб найшвидше Аня була у безпечному місці.

Хлопець важко зітхнув і притягнув дівчину у свої обійми, прошепотівши одне : “Дякую.”.