Глава 9 "Вибухові наслідки"

Поки Аня з Андрієм говорили у кабінеті, дівчина нишком витягнула ключі від його автівки, аж надто сильно їй сподобалась та машина. Вона їхала і знов появлялась злість на хлопців. І через це, знову порушила кілька правил дорожнього руху. Андрій, хоч нічого їй і не скаже, але явно дасть знати, що такими темпами Аня опиниться на тому світі раніше ніж потрібно.

Дівчина справді злилась. Вона лише попросила Едварда із Сашою погуляти десь пів дня, а не нищити її улюблений клуб із якого все почалось. Аня знову проїхала перехресток на червоний. Вона ще не встигла доїхати до клубу, як побачила швидку, поліцію та пожену служби.

Аня зупинилась неподалік від місця вибуху і перше, що побачила - непритомного Сашу у машині швидкої допомоги. Поруч стояв Едвард і спокійно щось пояснював лікарю.

Дівчина боролась із двома почуттями. Перше – це кинутись їм на допомогу, адже один не вірний рух лікарів і тіло Олександра просто згорить, а Едварда можуть звинуватити у підриві “Барбариса”. І друге – підійти до знайомої колеги та зам’яти це діло, так щоб про це забули.

Все-таки логіка перемогла і Аня спершу підійшла до поліції, навіть не кинула оком на хлопців. Також, вона зробила вигляд, що не знає їх. Якщо почне панікувати і кричати, щоб вони лишили Едварда і Сашу у спокої, хтось щось запідозрить. А їй тільки цього бракувало.

Едвард відразу помітив Аню. І зрадів її появі, а особливо, що біля неї не крутився той життєрадісний кореєць. Але коли побачив на чому вона приїхала, його радість в мить зникла. Ще більшим ударом по хлопцю, стало те, що дівчина повністю проігнорувала його і непритомного Сашу, а підійшла до колег, які пробували розібратись що ж таки трапилось. А саме до дівчини, яка заповнювала документи.

- Анно Ігорівно, вітаю із новою посадою, - сказала висока шатенка вдягнена у поліцейську форму.

- Дякую, Тетяно Вікторівно, швидко інформація розходиться по місту. – Аня стримано усміхнулась та пожала їй руку. – Давно тебе не бачила. Потрібно на вихідних зустрітись і випити кави, якщо ти розумієш про що я. – Підморгнувши сказала вона.

- Звичайно, я якраз вільна на вихідних. Тоді на нашому місці. – Тетяна зробила коротку паузу, але продовжила. – Тож, чому ти зірвалась і приїхала?

- Та ось, хтось підірвати мій улюблений клуб, - відвела Аня погляд на уламки будівлі. – Хочу особисто подивитись хто посмів це зробити. – Із крижинками у голосі відповіла вона.

- Поки нічого не можу тобі сказати. Але є певні підозрювані, - поліцейська швидко кинула погляд на не притомного Сашу та Едварда і відвернулась від них.

- Вони значить… - Аня замовчала. – Віддай мені їх. – Тоном начальника сказала вона.

- Анно Ігорівно, чи не потрібно вам вертатись до себе у офіс? Адже це справа рук поліції, а не слідчих. – Огризнулась Тетяна.

- Думаю, ми зможемо договоритись, чи не так? – Усміхнулась Аня.

- На жаль, - поліцейська кинула погляд на свою машину у якій сиділи ще двоє офіцерів, - але ні. Буду чекати тебе за п’ять хвилин за поворотом і прихвати із собою пакет із голкою. – Вона поплескала Аню по плечу і не помітно кинула погляд на хлопців, показавши дівчині два пальці.

- Приємно було тебе побачити, - сухо відповіла Аня і пішла геть.

Едвард чув деякі фрази їхньої розмови, але якби почув навіть увесь діалог, то нічого б не зрозумів. Коли Аня звернула за поворот, хлопець зловив погляд поліцейської. Вона жестом приказала йому підійти до неї.

- Едварде, якщо не помиляюсь, так? – Почала вона холодно.

- Так, це я.

- Тобі потрібно підписати деякі документи, ось тримай. Але для початку уважно прочитай.

Вона вручила йому стопку паперів, а на ній був білий аркуш. Хлопець здивованими очима подивився на дівчину, але вона ніяк не відреагувала.

На аркуші чорним по білому писало :

“Зараз, ти вертаєшся до потерпілого, говориш лікарю, що у нього просто перевтома і йому негайно потрібно додому у ліжко. Береш дружка на руки і біжиш за поворот. Там буду я. На все про все у тебе є три хвилини. Я спішу, тому подякую поліцейській, перепроси за незручності і бігом рухайся.

А.”.

Не тяжко було здогадатись від кого була ця записка, тому Едвард зробив із точністю так, як було написано.

За поворотом дійсно була Аня, але у авто. Едвард поклав Сашу на заднє сидіння, а сам плюхнувся на перед. У ніс відразу вдарив запах свіжої крові, а його рот наповнився слиною. Перше, що він помітив, це голку із трубкою, яка була прикріплена до Аніної вени. Поруч стояв пакет із свіжою кров’ю. І машина рвонула з місця.

- Порядок? – Спитала дівчина не відриваючи погляду від дороги.

- Так, - сухо відрізав він.

- Везу вас до себе, покладеш Сашу на диван, нехай не встає з нього до поки я не вернусь, - вона перевела погляд на пакет, який досі наповнювався. – Друга позитивна, цього вистачить на вас двох?

- Двох? – Здивувався він.

- Двох.

- Цілком, - важко ковтнув він. – Ти не повинна це робити.

- Більше немає кому.

За кілька хвилин вони були під Аніним будинком і вийшли з машини. Дівчина сильно зблідла, але досить впевнено трималась на ногах. Вона відчепила пакет і поклала його до Едвардової кишені. Хлопець же встиг взяти на руки досі непритомного Сашу і пішов у сторону під’їзду, але його окликнули.

- Ей! Буду так швидко, як зможу, - сказала Аня і поїхала назад до офісу.

Вампір дістався до Аніної квартири і першим ділом почав шукати стакан для рідини. У його свідомості відразу з’явилась Аня. Холодна, впевнена у своїх діях і її не природньо бліда шкіра. Едвард поняття не мав, де вона дістала пакет для крові, але її дії значно полегшило його завдання. Вона добровільно віддала три літри своєї крові. Друга позитивна – це улюблена Едвардова група. Він готовий за неї душу продати.

Хлопець відлив собі третину із пакета і почув запах Ані. Він зробив перший ковток. Той же присмак, солодкавий із присмаком гіркоти. Він саме так представляв її на смак.