Глава 8 "Складні махінації"

Аня одягнула білі бриджі, футболку і такого ж кольору кросівки. Волосся заплела у французьку косу та нанесла легкий макіяж. Взявши маленьку кремову сумку через плече вона з Андрієм вийшла з квартири.

- Коли ж я побачу тебе у платті, на каблуках і з розпущеним волоссям? – Мрійливо запитав хлопець з усмішкою.

- Хіба що у своїх снах, - у такому ж тоні відповіла дівчина.

- Та тільки там тебе бачив протягом всього року. – Засміявся Андрій, я Аня легко стукнула його у плече.

Вони вийшли з під’їзду і відразу у Аніне поле зору попалась синя Audi. На запитальний погляд дівчини, хлопець лиш посміхнувся.

Саша з Едвардом досить близько дістались офісу та сіли на першому поверсі на диванчик.

- Як думаєш, хто то? – Почав розмову Саша.

- Ще одна проблема, - пробурчав шатен.

- Він вроді нормальний, хоча очі якісь такі косі. І мабуть це хлопець Ані. Вони гарно дивляться разом…

- Саш, помовчи. Не нагнітай, - Едвард поставив руки на коліна і опустив голову.

- О, кого це я знову тут бачу, - почувся веселий хлопець дівчини, - два вампірчики-дружки. Що ви тут забули? І де Аня? Невже ви знову її довели?

- І тобі привіт, Нато. Якраз чекаємо Аню з її хлопцем, - коротко відповів Саша.

- Хлопцем?! – Здивувалась Наталя. – Який хлопець?

- Тільки не роби вигляд, що ти не в курсі, - огризнувся Едвард і підняв на неї погляд. – Такий високий шатен, із сірими гострими очима, кореєць…

- Та ти часу не гаяв, - втрутився блондин, - встиг його роздивитись.

- Треба знати в обличчя своїх ворогів, - пробурмотів він і знову опустив голову.

- Стійте, якщо ви дійсно про того, якого я думаю, то… - Ната не встигла договорити, тому що її перервали.

З вулиці почувся рев двигуна і з панорамного вікна вони побачили синє авто, яке зупинилось поруч із будівлею. З машини вийшла усміхнена Аня, яка пританцьовуючи йшла до входу у офіс. А за нею тою самий кореєць, який сміявся і щось говорив дівчині.

- Не може бути… - прошепотіла Ната і побігла на зустріч Ані і хлопцю. – Андрій!! – Хлопець лиш встиг розвести руки для обіймів, як в нього врізала дівчина. – Безсовісний навіть не написав, що приїдеш!

- Ой, ще одна. І знову я безсовісний. Я так і образитись можу, - пригрозив жартома хлопець.

- Ось Нат, представляєш, завалився до мене, як сніг на голову, і каже : “Я скучив!”.

- Ей, це не так було, - перервав Аню Андрій. – Та мене чуть з твоєї квартири на викинули два вампіри. А ось вони до речі, - показав він на Сашу і Едварда. – Мене жаліти треба, а не сварити. – З усмішкою сказав він.

- Я все одно рада тебе бачити, - закінчила Ната.

- Взаємно. - Він погладив її по голові.

Компанія підійшла до диванчика, на котрому сиділи хлопці.

- Так, а тепер робимо ось як… - Почала Аня.

- Ну знову наш командир у гуморі, - сказав Андрій і йому відразу прилетів легкий під затильник від дівчини.

- Нат, іди до нас у кабінет і починай працювати. Але головне не говори Ангеліні про Андрія, а то ще збіситься раніше часу.

- Я вже з не терпінням чекаю цього моменту, - по злорадствувала дівчина у пішла у напряму ліфта.

- Андрій бігом доганяй Нату і разом з нею піднімайся до нас. Дочекайся мене і ми разом підемо до Богдана Івановича. Окрім того, що він має прийняти тебе назад, я ще маю з ним не закінчену справу.

- Так точно, мем. – Сказав хлопець і побіг за Наталею.

- Тепер ви, - зітхнула Аня і її усмішка відразу зів’яла. – Поки ви вільні.

- А як же Олена? – Спитав Саша.

- Можу вас запевнити, що з нею все в порядку. ВІН її не чіпає. І щоб розібратись із цією справою, я маю закінчити іншу. А ввечері ви відведіть мене до НЬОГО я хочу з НИМ поговорити сам на сам.

- А що нам робити ще пів дня? – З’язвив Едвард і підняв на неї погляд.

- Усе, що хочете у рамках розумного та закону. – Холодно відповіла вона. – Але краще зустріньтеся із своїм дружком. Брюнетом таким, а то вже другий день бачу його під нашим офісом. – Не сказавши більше ні слова, Аня розвернулась і пішла у сторону ліфта.

- Досі злиться, - зробив висновок Едвард і важко зітхнув.

- Ходімо, а то Артур і справді крутився навколо будівлі. – Сказав Саша і вони вийшла на вулицю.

Перше, що Аня побачила, коли зайшла до кабінету, Ангеліну біля дзеркала, яка поправляла свою зачіску. Сьогодні вона була у чорнову комбінезоні та босоніжками такого самого кольору. Вона поправляла прядку волосся, яка тирчала із високого кінського хвоста. Не звернувши на неї багато уваги, Аня пройшла до свого столу, на якому стояла кружка капучина із запискою : “Чекаю тебе під кабінетом Криміналіста, не забудь свій напій! Зайка.”. На обличчі Ані відразу з’явилась легка усмішка. Вона зрозуміла що напій залишив Андрій. І коли він встиг? Криміналістом він почав називати Богдана Івановича, коли дізнався про його зв’язки з криміналом. А Зайкою його колись називала Аня, тому що він завжди веселий і милий. Натомість Андрій назвав Аню - Котиком, за його словами, дівчина хороша і лагідна, але коли випустить кігті, то краще сховатись.

Аня дійсно знайшла Андрія перед кабінетом Богдана Івановича.

- Готова? – Спитав хлопець.

- Завжди і до всього, - підтвердила дівчина і вони разом зайшли до кабінету.

Едвард і Саша не довго шукали Артура. Він був у своєму улюбленому “Барбарисі” грав у більярд з якимись хлопцями. Із людей були компанія вампіра і персонал. Хлопці помітили, що за ці кілька днів Артур став ще більше блідий і худий. На ньому як завжди були чорні потерті джинси і широка футболка. Він помітив їх відразу, як вони зайшли до приміщення. Як тільки Саша з Едвардом підійшли до Артура, то він відразу відігнав хлопців, які стояли поруч.

- Що ви тут забули, старі друзі? – Забивши кулю у лузу спитав Артур. – Наші дороги начеб-то розійшлись.