Главай 7 "Давній друг"

Перше Липня. Із тієї ночі пройшло десять днів, а Артура досі мучили нічні жахи, які він бачив у снах. Хлопець і надалі жив на окраїні міста у маленькому будинку з НИМ. Минулої ночі Саша не вернувся до будинку і ВІН дуже розізлився. Вже другий із їхньої трійці зрадив ЙОГО, лишився тільки Артур. Та вампір би, також, пішов би від НЬОГО, але у хлопця були вагомі причини, про які він нікому не розказував. І не розкаже. Чому? Тому, що це нікого не стосується. Так завжди говорила одна особа, яка була дуже близька Артуру. Але він заборонив собі про це згадувати.

І ось знову. Артур у черговий раз проснувся весь у поту від сну. У ньому він знову бачив Олену і не тільки. Бачив свою сім’ю щасливою. До одного дня… З того моменту той Артур помер, як фізично, як і морально. Від того життєрадісно і веселого хлопця більше нічого не залишилось, натомість, з’явився холодний і жорстокий. Безжалісний вбивця, якому на все начхати. Він вбивав і вбивав, до поки не збився із рахунку. Вампір завжди приймав участь у чиїсь смерті, окрім одного разу. Олена. Її смерть ніяк не причетна до Артура. Але коли він дивився і слухав страждання дівчини, у ньому щось надломилось. Те щось, про яке він встиг забути. Те, пов’язувало його з минулим. Із тим Артуром, який мав давно померти, але ні. Тієї ночі, коли він ніс Олену на руках, хлопець знову згадав ту особу. І тоді, він остаточно зрозумів. Той життєрадісний Артур, ще досі живий, десь глибоко у ньому. Але він не дозволить, йому вернутись. Ні в якому випадку. Інакше хлопець знову стане слабким, вразливим…

Навіть зараз Артур думає про ту людину і як би він не старався відволіктись, в котре повертається до неї…

Пів восьмої ранку. Аня проснулась від криків із кухні, тому відразу здогадалась, що це Едвард із Сашою знову щось не поділили.

Вийшовши із спальні у легкому чорному халаті, вона побачила цікаву картину. Два хлопці стояли перед дверима у ванну та сперечались хто із них піде у душ першим. Аня швидко знайшла відповідь. Вона просто пройшла між них і закрилась у ванні, нічого не сказавши здивованим Едварду і Саші.

Подивившись у дзеркало, дівчина вжахнулась. За ці два дні вона дуже зблідла, з’явились темні кола під очима, погляд очей став похмурішим. Тому, Аня поспішила привести себе у порядок. Набравши повну ванну води із пінкою, на кінець то розслабилась. Але на довго розслабитись не вийшло.

У двері настирливо почав хтось стукати. І якщо судити по крикам хлопців, то прийшов хтось кого вони не знали. Аня швидко проаналізувала ситуацію і дійшла висновку, що прийшла або Таня, її найблища подруга крім Нати, або не зрозуміло хто.

Коли вийшла з ванни, то побачила хлопця. Високий, симпатичний шатен із корейською зовнішністю та сірими гострими очима. Одягнути у широкі сірі спортивні штани і футболку. Як побачив Аню, у халаті і з рушником на голові, то широко посміхнувся, а хлопці які стояли по обидна боки від незнайомця нахмурились.

- Значить я дзвоню-дзвоню, пишу-пишу, переживаю за тебе, а ти безсовісна у ванні валяєшся? Ну ти даєш звичайно, - засміявся незнайомець.

- Дзвониш? – Перепитав Саша.

- Пишеш? – Підтримав Едвард.

- З огляду на деякі події мені потрібно було розслабитись. А ти чого завалився до мене, як сніг на голову? Ти ж вроді назад у Корею поїхав, ні? – Повністю проігнорувавши коментарі запитала Аня і схрестила руки на грудях.

- І я за тобою скучав, - посміхнувся він, показуючи ідеально білосніжну посмішку. – То що, навіть не обнімеш мене? Ми рік не бачились. – Простягнув він руки для обіймів і Аня відразу підбігла до нього і обняла, а хлопець натомість, зняв із її голови рушник, зарився обличчям у вологе волосся і видав приглушений стон.

- Безсовісний, - захихотіла дівчина, все ще обнімаючи його.

- Ти не змінилась, все той же солодкавий запах цитрусових, - він шумно вдихнув і знов застогнав, - обожнюю.

- Ей! Ми досі тут, ніхто не хоче нам нічого пояснити??? – Скипів Едвард, а Саша вирішив змовчати.

- Абсолютно нічого, - відрізала Аня відступаючи від хлопця. – Це може ви хочете мені щось пояснити, а? Що це вчора було? Значить я лежала без свідомості на холодному бетоні, нагадую, я там опинилась через Едварда, який не вміє тримати кулаки при собі, а ви двоє спорили чия ж я власність, навіть на спитавши чого таки хочу саме Я. Ще раз питаю, ви нічого не хочете мені пояснити? – На цей раз Аня залишалась неймовірно спокійно. І це внушало жах.

Тепер хлопцям стало соромно за свій вчинок. Якщо подумати, то Аня права. Вони навіть не звернули увагу не неї, а лише вирішували свої проблеми. Незнайомець від всього аж душився сміхом, але коли зловив погляд Ані і підняв обидві руки догори, ніби показував що здається.

- А знаєте, я не серджусь. До мене переважно всім не має діла. Тому Сашо, Едварде ідіть у офіс. Я прийду в обід. І передайте Богдану Івановичу вітання від мене. Нехай не забуває з ким має справу.

- Ну ладно тобі, Анет. Ну помилились вони, з ким не буває, - почав захищати їх незнайомець.

- Закрий рот або я допоможу, - гаркнула дівчина.

- Ань, ну ми дійсно не спеціально, - подав голос Саша.

- Зустрінемось у офісі. – Відрізала вона і пішла у сторону кухні, а Саша з Едвардом скипіли.

- Хлопці, ну ви теє, не зліться на неї, вона така є, - почесав затилок незнайомець.

- А ти ще хто такий? – Не витримав шатен. – Не може бути, що її хлопець.

- А що б сказала Анет на це питання? – Він задумливо почесав підборіддя.

- Що це нас не стосується, - раптом похнюпився Саша.

- В яблучко! Тому не зліть її. – І він випроводив вампірів із квартири і пішов до Ані, яка встигла зробила сніданок. – Ні грама не змінилась, - сказав він сідаючи за стіл.

- Що саме ти маєш на увазі?

- Ти така, як була. Твоє слово закон, а коли не слухаються, то починаєш або злитись, або у гіршому випадку тобі стає все одно.

- Я завжди такою було, - пробурмотіла Аня.