Глава 4 "Шок"

- Лікарю, як вона? - Аня лежала у відокремленій палаті у ліжку. Виглядала вона жахливо,та і Едвард ні чим не краще.

- Хлопче, ти питаєш уже втретє. Я сказав, стан стабілізований, але поки без свідомості.

- А якщо точніше? - Перепитав Едвард.

- Еврика!! – Раптом скрикнула Аня. – Я знаю, що саме сталося з Оленою.

Лікар відразу привернув увагу дівчини до себе.

- Як ви себе почуваєте? Голова не крутися? Дозвольте я ще раз погляну на вашу щиколотку. - Він хотів оглянути її ногу, але дівчина здригнулась і кинула в нього подушку та ковдру.

- Едварде! Де тебе носить?

- Та тут я, тут. Навіщо так лякати? І тобі потрібно лежати, ти тільки опритомніла…

- Та яке лежати?! Часу в обріз! Бігом, маю розповісти дещо…

Поки вони говорили, лікар застелив ліжко і було видно, що він дуже розізлився.

- Стоп! – Привернув він увагу. – Ти дівулю, нікуди не підеш, а ляжеш. У тебе окрім травми ноги ще сильна перевтома, тому побудеш у лікарні мінімум три дні. А ти юначе, забирайся з очей геть! І без тебе роботи хватає.

- Перевтома? - Здивувався Едвард і подивився на Аню.

-Я почуваю себе прекрасно, так що закрийте свого рота. Як ви там казали? Що і без нього роботи хватає? - Дівчина показала на хлопця. - Тому і я звідси піду та не буду приносити проблеми. - Насміхалась дівчина,а лікар аж почервонів від злості.

У цей момент, Аня з Едвардом одночасно перезирнулись і всміхнулись.

За двадцять хвилин хлопець з дівчиною сиділи на сірому дивані у неї у вітальні та пили каву.

- Ну ти даєш! – Дивувався Едвард.

- Той лікар у мене ще потанцює, - злорадствувала Аня.

- Повернемось до нашої справи. Ти там щось говорила про те, що Олена жива…

-  Кхм, - випрямилась вона. – Ми знаємо, що вона була важко ранена…

- Так, знаємо.

- Не перебивай! – Крикнула Аня та додала пошепки, - Ти і справді Дурень…

- Що ти сказала?

- А що я сказала? Що ти і є справжній Дурень? Чому я дивувалась, коли дізналась, що тебе і справді так називають…

- Звідки ти знаєш мій позивний? – Едвард аж з дивану підскочив і навис над Анею із переповненим люттю обличчям. - Хто видав?

- Що? – Дівчина всміхнулась однією із своїх найзухваліших посмішок.

- Ну? … Ой… - Завмер хлопець і вже не здавався таки страшним.

- А знаєш, що найцікавіше? – Вона нагнулась блище до його обличчя і проговорила хрипким голосом. – Я із самого початку знала, що ти в цьому замішаний…

Від її голосу у Едварда пройшлись мурашки по шкірі. Він відсахнувся від неї із повними очима страху. А Аня голосно засміялась з нього.

-  Ой, я не можу, - вона аж розплакалась із сміху.

- Що? Як ти…

- Поясню. Перед тим, як зустрітись із тобою, я перерила всю інформацію про вбивство Олени. Після трьох годин пошуків, я натрапила на заблокований сайт, ой як довго з ним провозилась, щоб витягнути звідтам ті кілька важливих рядків, але не суть. Там писалось, що був чоловік, який бачив похожу по опису дівчину, а саме Олену, і якогось хлопця. Судячи по опису, це був не ти. Тобто у цьому замішаний ще хтось. Я зв’язалась із ним та виявилось, що він через ліс хотів вийти на трасу, але заблукав. І коли він блудив, а це вже була ніч, то побачив їх. Він не встиг до них підійти, і не почув всієї розмови, тому що оступився та впав у туж яму, у яку впала я і втратив свідомість. Але той чоловік почув кінець бесіди. У якій таємничий хлопець розказав про деякого Дурня і, що вони один одного недолюблюють. Згодись, що це неймовірно цінна інформація? Але чомусь наш директор так не повважав, коли складав цю справу. – Закінчила Аня із гордо піднятою головою.

- Знаєш, все достатньо логічно... А як ти вичистила мене? Як дізналась, що Олена жива?

- Чесно, я не знала.

- Але як?

- Я тебе підловила! – І знову вона засміялась.

Едвард зі злості взяв свою кружку з недопитою кавою і кинув її об стіну. Аня навіть не здригнулась.

- О-у! Це так мило, маленький вампірчик розізлився. Але стіну ти потім відмиєш.

У хлопця відпала щелепа.

- Так, про це я, також, знаю. – Сказала вона з усмішкою.

- А про це як довідалась?

- Ти мене за дуру тримаєш? - Здивувалась вона.

- Та ні, начебто, - знітився хлопець.

- Ти себе в дзеркалі бачив? Живий мрець! Ніхто не має настільки світлого відтінку шкіру, хоч би пудрою або рум’янами користувався, чи що. Ти ж навіть не пробував скрити, коли ти пив кров замість вина, ти собі представити не можеш як це видно. А згадай нашу вечерю? Ти з’їв від сили четвертину з того, що було на тарілці. Також, із надприродною силою витягнув мене із тої ями.

- Признаю, ти вбила двох зайців одним ударом, - сказати, що Едвард був у шоці, це нічого не сказати.

- У дечому ти правий, - визнала вона. – Це все дуже цікаво, але блище до суті. Де ви сховали Олену? – Сказала Аня злим голосом.

У цей момент у Едварда задзвенів телефон.

- Секунду… Алло… Та це я… Привіт… У нормі, а ти?... Угу… ВІН не злиться, що я отак розвернувся і пішов?.... ЯК? … Що ВІН від неї хоче?... Угу… Не дочекається! … Я зараз приїду, зустрінемось на нашому місці…

- Ей? – Втрутилась Аня.

- Точно, я буду не один… Побачиш… Я не Дурень!... Па. – Едвард поклав трубку. – Швидко збирайся, на нас чекають.

Привіт всім)

Вибачте,що я ось так пропала. Це було не спеціально 😅

Стались деякі події які потрібно було вирішити. Постараюсь більше не пропадати так на довго.

Як вам цей розділ? Здогадались хто дзвонив Едварду?🤔