Крізь неможливе

Глава 3 "Похід у ліс"

Едвард проснувся від бурної телефонної розмови. То мабуть Аня з подругою говорила. Але ж навіщо так голосно? Подивився годину, він побачив, що ще зовсім рано. О пів на восьму. А він переважно просипається по дев’ятій.

- Едвард! – До вітальні зайшла Аня з криками. – Едварде, просинайся, нам ще у офіс зайти відмітитись і у ліс.

- Аня, ну ще п’ять хвилинок, - хлопець повернувся до неї спиною.

- Я попереджаю, зі мною жарти погані, тому, вставай!

- Угу.

Дівчина пішла на кухню і налила у стакан холодної води з крану та вернулась.

- Едварде, останнє попередження, - але хлопець ніяк не реагував.

Аня швидко вилила воду із стакану та вибігла з кімнати, а Едвард з криком проснувся і прийшов мокрий на кухню.

- Добрий ранок, - із невинною усмішкою сказала дівчина, яка пила каву.

- Доброго, - мовив він роздратованим голосом.

- Бігом у душ, у нас ще багато справ.

- Угу. – Хлопець уважніше оглянув свою співрозмовницю. – Гарненька піжамка, - мовив він з ухмилкою.

І тут Аня оглянула себе. Вона сиділа у тоненькій майці на бретельках та коротких шортах. Дівчина пулею вибігла із кухні. Хлопець лиш тихо посміявся. Коли дівчина вернулась вже у халаті, то він вже сидів та пив каву, явно тільки вийшов із душу

- Міг би і не так пристально дивитись, а може у мене є хлопець? - Тим часом і сама оглянула хлопця. Сидів за столом у одних сірих спортивних та голим торсом, але його волосся досі було мокре. Та й взагалом, Едвард був струнким та підтягнутим, так що вже виглядав не погано. А ще й краплі які спадали із голови на його рельєфне тіло, добавляли перчинки до образу. Але дівчина відмахнулась від цих думок.

- Хм. Справді? І хто ж це? – З усмішкою спитав він.

- Це не твоє діло, - відрізала вона.

- Значить немає хлопця.

- Ой, та іди ти знаєш куди? – Знервувалась Аня.

- А куди? – розвеселився Едвард.

- Одінся! Даю тобі десять хвилин і виходимо. – Сказала вона і вийшла з кухні.

Коли Аня вернулась хлопець стояв при вході у тих же сірих спортивних, такого самого кольору футболці та білих кедах. Дівчина одягнула білу блузку та сині джинси, до образу підійшли білі кеди. Ще вона зробила повсякденний макіяж та накрутила легкі локони.

Вони вийшли із будинку і дівчина побачила чорне BMW, якого раніше не було. Це була машина Едварда, тому вони з комфортом добрались до роботи та відмітились. Опісля, Аня з Едвардом поїхали до лісу. По дорозі вони толком ні про що не говорили, кожен думав про своє.

Через годину їзди, вони вже йшли лісом. Мовчки.

- Давай розділимось, - відрізала дівчина та пішла в іншому напрямку, а Едвард просто стояв і дивився їй у слід.

Двоє йшли роздивлялись по сторонам і шукали сліди або якісь зачіпки. І раптом, Едвард почув дівочий крик і зірвався з місця.

- Ай, як боляче…

- Аня, я іду. Де ти? – Кричав хлопець.

Дівчина оглянулась і побачила, що впала у глибоку яму і самотужки вилізти не зможе.

- А я шо, знаю? У якісь ямі сиджу. – Раптом, дівчина побачила обличчя хлопця. – О бачиш, найшов.

Едвард присів навшпиньки та усміхнувся.

- Це ж треба, і що, як сидиться?

- Та знаєш, не дуже.

- Можеш встати?

Дівчина попробувала встати, але не могла ступити кроку від болі у правій щиколотці. І їй сильно крутилась голова, видно вона не тільки ногою вдарилась.

- Як бачиш, то не дуже. – Почала нервуватись Аня.

- Зрозумів. Давай сюди свої ручки, витягну тебе.

Із легкістю хлопець витягнув дівчину та підняв на руки.

- Ей, ну все витягнув, дякую. Тепер можеш поставити мене на землю.

- І що, ти повзати будеш? – Розвеселився Едвард.

- Якщо треба буде, то і повзти буду. – Обурилась Аня.

Він лиш зручніше підхватив Аню та поніс її до машини, а дівчина тільки зітхнула.

Після десяти хвилин мовчання Едвард заговорив.

- Розкажи щось про себе, а то про тебе нічого не знаю.

- І я про тебе нічого не знаю.

- Добре, тоді питання на питання?

- Згода, - погодилась Аня.