Глава 2 "Напарник" (продовження)

Робочий день закінчився. Аня вимкнула комп’ютер та пішла до виходу. Але її зупинили.

- Вже йдеш? – Спитала Ната.

- Та, швидше б додому.

- Маю пропозицію на сьогоднішній вечір, - з таємничою усмішкою сказала дівчина.

- На жаль, яка б пропозиція не була, але я не можу. За годину до мене має мій “любий” напарник прийти. – Сказала Аня і закотила очі. – Але все одно, яка в тебе там ідея?

- Я тут познайомилась із одним хлопцем… - Мрійливо сказала Наталя. – І я б хотіла, ну разом із тобою звичайно, піти в клуб. Заодно б і його взяли, наскільки я знаю у нього і друг є такий нічо.

- У робочі дні навратячи вийде, але вечір п’ятниці… - Підморгнула Аня.

- Все, на всі вихідні я тебе забираю в клуб.

- Домовились. О, ще слухай. Мені потрібен номер того Едварда. Можеш оформити?

- Так. Дай мені кілька хвилин і я все найду. – Наталя витягнула телефон. – Якась інформація відома?

- Емм… Ну, окрім зовнішності нічого не знаю… Хоча, на даний момент він у нас стажується, тому думаю він недавно переїхав…

- Ой, поки ти там говорила я вже все найшла. Значить дивись, ось його сторінка у Instagram. – Вона показала профіль, у якому була тільки одна фотографія. – Але щось не дуже інформативно.

- Це все, що є? – Аня роздивилась ту єдину світлину. На ній хлопець був у сірому худі та капюшоні із легкою усмішкою.

- На жаль, навіть я тут безсила. Ось збережи його номер.

- Все одно дякую. – Дівчина обняла подругу. – До завтра.

- Папа.

І на такій гарній ноті дівчата розійшлись.

Аня живе недалеко від офісу у десяти поверховому будинку на сьомому поверсі у шістдесят четвертій квартирі. З однієї спальнею у чорно-білих відтінках; вітальнею із широким сірим диваном та великою плазмою напроти нього; маленькою, але комфортною кухнею з барною стійкою та ванною кімнатою.

Дівчина зайшла у квартиру о пів на сьому вечора та відразу згадала блиск у зелених очах хлопця, її аж дьорнуло. Вона дістала телефон та скинула йому адрес та номер квартири. Відмахнувшись від настирливих думок вона приготувала вечерю. Як тільки Аня закінчила розставляти прибори, у двері постукали.

- Хто там?

- Напарник, - відповів веселий голос з-за дверей.

- Заходь, - дівчина відкрила двері. – Ти голодний? Я приготувала вечерю.

- Супер.

Вони перемістились у кухню і сіли вечеряти.

- Давай відразу до справи, ти не проти? – Запропонувала Аня, коли вони закінчили їсти.

- Нічого не маю проти. За останніми даними, - почав розказувати хлопець, - Олена йшла з вечірки. По опису це блондинка середнього росту. Це поки все, що відомо.

- Це я знаю, - впевнено мовила дівчина. – Це сталось у ніч з двадцятого на двадцять першоге червня, приблизно, о четвертій ночі. Олена йшла з вечірки одногрупників, вона якраз поступила в університет на бухгалтера. Вечірка була на вулиці Довгій будинок 23. Це двохповерховий котедж з басейном. На цій вечірці були присутні всі студенти університету. Йшла у досить відкритому одязі, а саме: чорній міні спідниці, червоному кроп-топі та на високих підборах. Коли вона верталась, то йшла по темному провулку по Зеленій вулиці. На ней накинулись троє чоловіків та відвели в ліс. Подальші події наразі невідомі. – Закінчила Аня з задоволеною усмішкою.

- Непогано, - похвалив Едвард з ухмилкою. – Ти весь день потратила на це?

- Ні, мала годинку вільного часу. І якщо вже братись за справу, то зробити все, що можливо, або ж тоді не має сенсу починати.

- Похвально та інформативно. Ну що ж, які подальші наші дії? Піти знов у архіві пилюку збирати? – Із сарказмом спитав хлопець.

- Якщо хочеш можеш піти, я не проти. А я маю інший план дій. – Сказала Аня з усмішкою, зібрала посуд і почала його мити, а Едвард став поруч. Дівчина помітила дещо цікаве. Із того що було на тарілці у її напарника, він не з'їв навіть половини. Звичайно діло не втому, що вона погано готує, ні. Готує прекрасно. Але лишається питання. Чому він не їсть?

- Просвітиш мене? – Хлопець усміхнувся у відповідь.

Дівчина лиш гмикнула. Запала тиша. Едварду швидко надоїла гра у мовчанку і він схопив Анині руки, які тільки закінчили мити посуд. Підняв їх над головою, розвернув обличчям до себе, а свою другу руку поставив їй на талію, тим самим прижав її до кухонної шавки. І їхні очі накінець то зустрілись. У Едвардових очах з легкістю можна було побачити наскільки він роздратований. А у Аніних навпаки, у її зелених очах він побачив смішинки.

- Так, ти не збираєшся відповідати на запитання? – Спитав він пошепки своїм низьким баритоном і його погляд враз впав на її рожеві губи.

- А потрібно? – Пошепки відповіла дівчина.

Їхні губи знаходились на екстремально близькій відстані. Коли хлопець вже хотів перетнути невидиму стіну між ними, його перервали.

-  Пожалієш.

- Впевнена? – Хлопцю аж дихання перехопило.

- А може я хлопця маю? А тобі проблеми так точно не потрібні, правда?

- А навіть якщо і є хлопець, на даний момент мені до лампочки, - вони досі говорили пошепки.

Але в цей момент хлопця знову перервали. Настінний годинник, який був на кухні пропікав одинадцяту ночі і хлопець зітхнувши, відпустив дівчину.

- Вже пізно, можеш лишитись у мене, якщо хочеш. Але спати будеш на дивані.

- Домовились. Де в тебе ванна? З твого дозволу я буду перший.

Коли Аня вийшла з душу, то застала Едварда з двома бокалами вина. Як виявилось, це він захопив їх по дорозі.

- Вип’ємо за початок спільної справи? – Запропонував хлопець.

- Вип’ємо! – Вони випили всього по ковтку вина і вже хотіли лягати. – До речі, я завтра хочу піти на те місце у лісі. Можливо там залишились зачіпки. Якщо хочеш приєднуйся. – І вона розвернулась і пішла до себе у кімнату.

- Мудро, - ухильнувся він, але дівчина вже не почула його слів.