Розділ 6. Ох уже ці французи…

Жан Поль Депардьє виявився високим худорлявим типом із розкуйовдженим кучерявим волоссям і скляними очима, ймовірно, від безсоння.

— Вибачте, месьє, я не можу прийняти вас просто зараз, — стоячи у дверях, промовив він. — У мене зараз візит психолога. Якщо хочете, можете посидіти в моєму кабінеті й дочекатися завершення сеансу.

Детектив охоче погодився на цю люб’язну пропозицію.

У приміщенні навпроти господаря кабінету сидів поважного вигляду психолог у сонцезахисних окулярах і мляво перебира́в пальцями дерев’яні чотки.

— Валерію Валер’яновичу, — заговорив Жан Поль, — можете починати сеанс терапії.

— Отже, шановний, яка недуга вас турбує? — запитав його психолог.

— Зубний біль, — похмуро відповів француз.

— То чому ви звернулися до мене? Ідіть до стоматолога, — здивовано промовив Валерій Валер’янович.

— Розумієте, річ у тому, що в мене панічний страх лікування зубів, — спробував пояснити Жан Поль. — Я страшенно боюся виривати зуби, а якщо треба свердлити зуб — узагалі перестаю себе контролювати. Ще в Парижі, де я раніше жив, у мене сталася велика трагедія. Під час лікування зуба я втратив контроль над собою, стиснув щелепи й відкусив стоматологові палець. Це було жахливо. Усі тикали в мене пальцем, газети шуміли про цей випадок, усі без кінця мене обговорювали. Моя дівчина мене покинула. Батьки не хотіли зі мною розмовляти, моє особисте життя було безповоротно зіпсоване.

Тоді я вирішив переїхати до іншої країни й обрав Україну. Тут я почав усе з чистого аркуша. Але зубний біль продовжував мене мучити, і після довгих вагань я знову пішов до зубного лікаря. На мій жах, я знову не зміг опанувати себе й теж відкусив йому палець. Ви не уявляєте, який мене охопив жах! Зрозумійте мене правильно, я не хочу, не бажаю більше нікому кусати пальці. Мені подобається Україна. Мені подобається Одеса. Я більше нікуди не хочу тікати. Але мене страшенно мучить зубний біль, і я не знаю, що робити.

— І скільки всього стоматологів постраждало від вас? — поцікавився психолог.

— Дев’ять, — зізнався француз. — Один у Парижі й вісім уже в Одесі.

— Ого! — вразився Валерій Валер’янович. — Ні, месьє Депардьє! Це ненормально. Я б порадив вам звернутися до хорошого психолога.

— Так я ж до вас і звернувся, — промовив Жан Поль. — Ви ж психолог, чи не так?

— Чорт забирай! Я й забув, що я психолог, — схаменувся той. — Добре хоч не стоматолог. У них усюди стільки небезпек. А знаєте, любий мій, спробуйте під час лікування зубів заплющити очі й уявити себе на маковому полі. Або на волошковому. А ще краще — на березі моря. Шум прибою дуже заспокоює й дозволяє відволіктися від проблем.

— А якщо це не допоможе? — засумнівався Жан Поль.

— Ну, тоді ми продовжимо терапію за допомогою самонавіювання та медитації, — відповів психолог.

Після завершення прийому психолога детектив залишився з французом наодинці. Холмс представився.

— Скажіть, шановний, вам доводилося відкушувати палець у Віктора Капелькіна? — поцікавився Кря-Кузя.

— Це стоматолог із Преображенської, який хотів вставити мені зуб акули? — перепитав Жан Поль.

— Ні, його кабінет на Мельницькій, — промовив детектив, уважно вивчаючи співрозмовника.

— Ага, я ходив до нього минулого понеділка, — зізнався француз, — але його кабінет чомусь був зачинений.

— Дякую, це все, що я хотів у вас дізнатися, — подякував Холмс.

Він попрямував до виходу, але несподівано обернувся.

— А що стосується вашого страху лікувати зуби, дозвольте дати вам цінну пораду. Проведіть лікування під загальним наркозом. Ви міцно спатимете, а коли прокинетеся — ваші зуби вже будуть здорові. А то через волошкові поля постраждає ще чимало зубних лікарів.