Розділ 4. Вам палець не заважає?

Поки Ватсон опитував сусідів, Холмс розмовляв із колегами зниклого. Багато стоматологів добре знали Капелькіна у професійному колі. Причому інформація виявилася дуже корисною. Семен Маркович Мойсеєв, один із найвідоміших стоматологів міста, щойно закінчив прийом пацієнта й охоче запросив до себе детектива.

— Сідайте в крісло й відкрийте рот, — попросив він Холмса. — А тепер скажіть «А».

— Вибачте, але я вважаю, що це зовсім не обов’язкова процедура, — з усмішкою промовив Кря-Кузя.

— Справді? — здивувався стоматолог. — У такому разі залиште мій гонорар і покличте наступного пацієнта.

— Ні, ви мене не так зрозуміли. Я поліцейський детектив і хотів би поставити вам кілька запитань, — поспішив пояснити Холмс.

— А-а, ось воно що! — вигукнув Семен Маркович. — Напевно, хтось із моїх пацієнтів поскаржився, що я вирвав йому не той зуб. Ну й люди пішли! Одним зубом менше, одним більше — яка різниця? Зубів же багато. Ну, вирвав зайвий зуб, що тут страшного? Просто трохи доплатити — ото й уся різниця.

— Ви що, жартуєте? — насторожився детектив.

— Ну звісно, любий мій! — розусміхався зубний лікар. — Як може найкращий і найскромніший стоматолог країни помилитися із зубом? Це просто неймовірно. Отже, що привело вас до мене, любий мій?

— Я хотів би розпитати вас про Віктора Капелькіна, — повідомив Холмс. — Він дивним чином зник у невідомому напрямку.

— Капелькін? — перепитав Семен Маркович. — Це той, у якого дружина полює з рушницею на перехожих?

— З рушницею? — здивовано протягнув детектив.

— Її, здається, звати Моніка, — згадав стоматолог. — Жахлива особа! З усіма свариться, на всіх нападає, схильна до істерик. Кілька разів сиділа у в’язниці за розбій, продовжує займатися грабунком і вимаганням. Просто породження пекла у спідниці! Як тільки Вітю угораздило одружитися з нею.

— Ви думаєте, Моніка і є причиною його зникнення? — запитав Холмс.

— Звичайно! — вигукнув Семен Маркович. — Він нарешті від неї втік. Якщо, звісно, вона не прибила його раніше. Сказати правду, я навіть трохи заздрив його таланту стоматолога. Але що стосується особистого життя — такого й ворогові не побажаєш. Як він стільки часу терпів свою дружину — розуму не прикладу.

Тут детектив звернув увагу, що на правій руці стоматолога бракує фаланги середнього пальця.

— А що у вас із пальцем? — одразу запитав він.

— А, це! Один пацієнт відкусив мені його, — відповів лікар.

— Ви знову жартуєте? — здогадався Холмс.

— Анітрохи, — серйозно промовив стоматолог і пояснив: — Цей пацієнт страшенно боявся виривати зуб, і коли я засунув руку йому до рота, він міцно стиснув щелепи й відкусив мені палець.

— Виявляється, бути зубним лікарем ще небезпечніше, ніж детективом, — усміхнувся Кря-Кузя.

Наступним стоматологом, якого опитав детектив, став Геннадій Бартко — молодий лікар із практикою на південній околиці міста.

При згадці про безвісти зниклого Капелькіна він помітно пожвавився.

— О, Віктор — дуже хороший стоматолог! Ми з ним навіть дружили!

— А що ви скажете про його дружину? — продовжив допитуватися Холмс.

Почувши це, співрозмовник нервово сіпнувся й внутрішньо стиснувся.

— Моніка? — перепитав він, і його ліве око кілька разів сіпнулося. — Я не можу сказати про неї нічого хорошого, зате поганого… — тут лікар запнувся. — Я ще не бачив нікого жахливішого за неї. Не зовні, звісно. Зовні вона навіть цілком мила. А от усередині неї сидить усе зло цього міста. Я навіть не розумію, як Капелькін прожив із нею стільки часу. Моніка трощить усе й усіх на своєму шляху. Навіть пташки в небі її бояться. Навіть дощик не наважиться капати їй на голову.

— Ви такі страхіття про неї розповідаєте, — щиро здивувався Кря-Кузя. — Якби все було так, як ви кажете, то поліцейський детектив уже точно мав би про неї чути. А я, між іншим, один із найкращих детективів.

— То це вам мінус, детективе, — знизав плечима Геннадій. — А що до Віктора, то я впевнений — його давно вже немає серед живих. Моніка, певно, таки зробила свою чорну справу.

Холмс хотів було заперечити співрозмовнику, але тут помітив дивну річ — у стоматолога на правій руці також бракувало фаланги середнього пальця.

— А що сталося з вашим пальцем? — одразу вирвалося в нього.

— Нічого особливого. Пацієнт відкусив, — відповів Геннадій, мимоволі ховаючи палець у кулак. — Якийсь нервовий трапився. Я тільки почав оглядати пошкоджений зуб, як він узяв та й відкусив мені палець. Я потім місяць працювати не міг.

— Чому ж ви не заявили на нього до поліції? — запитав детектив.

— Шкода стало хлопця, — відповів лікар. — Він до нестями боїться лікувати зуби. Та й грошову компенсацію мені приніс. Причому дуже солідну.
На жаль, більше інформації з Геннадія витягти не вдалося, і Холмс із ним попрощався.

Час наближався до обіду, і всередині шлунка детектива вже лунали справжні симфонії — організм наполегливо вимагав калорій. Кілокалорій. Кря-Кузя зайшов до місцевого кафе з італійською кухнею й замовив собі спагеті, лазанью та келих апельсинового соку.

Але в обідню пору вільних столиків для всіх відвідувачів не вистачало. Тому Холмс підсів за столик до одного гладкого завсідника цього закладу. Наминаючи за обидві щоки щедро политі кетчупом спагеті, детектив кинув побіжний погляд у бік співтрапезника — і завмер від здивування. На правій руці сусіда бракувало фаланги середнього пальця!

— А ви, шановний, бува не стоматолог за професією? — зав’язав розмову Холмс.

— Саме так, — басом підтвердив незнайомець. — А як ви здогадалися?

— Дедуктивний метод, — пояснив Кря-Кузя й представився. — Річ у тім, що я поліцейський детектив Кря-Кузя Холмс.

— А-а, професійні навички, — протягнув співрозмовник. — Так, я лікар-стоматолог Петро Іванович Зубов. Мій кабінет на сусідній вулиці. А сюди я люблю заходити й налягати на різото. Дуже вже смачно його тут готують.