Розділ 14. Нічна пригода

У кабінеті поліцейського детектива сиділи троє: Холмс, Ватсон і байбак Гена.

— Ми викликали вас, Геннадію, щоб поставити вам кілька запитань, — почав розмову Кря-Кузя.
— Із задоволенням розповім усе, що вас цікавить, джентльмени, — охоче погодився байбак.

— Скажіть, як ви дізналися, що Алла — не вона, а він? — поцікавився детектив.
— Це сталося випадково, — відповів Гена. — Після візиту Ватсона я став дуже обережним і уважним. Я помітив, як до під’їзду зайшов миш у чоловічому одязі з сумкою в лапі, а сходами вже піднімалася елегантна миша в жіночій сукні з тією ж самою фізіономією. Це й була Алла.

— Ви дуже спостережливі, мій друже, — схвально мовив Холмс. — Тому я запрошую вас на роботу до поліції. Нам потрібні такі талановиті співробітники.
— Дякую за довіру, я згоден, — радісно відповів байбак.

— Одного не можу зрозуміти, — втрутився Ватсон. — Коли ми прийшли до Марини під час їхньої бійки з Аллою, що ти, Гено, сказав? «Знищення комах, мишей, щурів та інших дрібних гризунів»? І це ти сказав двом мишам? А нічого, що один із нас — щур? Як тобі взагалі спало на думку таке ляпнути?

— Ну ми ж мали щось сказати, — виправдовувався Гена.
— Так це ж я все придумав! Я мав сказати про сантехніків, — невдоволено пробурмотів доктор. — Що це за самодіяльність?

— Треба було не мовчати й попередити мене заздалегідь, — резонно відповів Гена й додав: — А ви що потім сказали? Що миші заливають сусідів зверху? Це яким чином, цікаво знати?

— Я помічник детектива. А ви всього лише помічник помічника детектива. Я командую, а ви слухаєтесь, — спалахнув зачеплений доктор. — До речі, ви точно пам’ятаєте, що вам вирізали апендицит? Може, це був лише сон?

— Ні, це був не сон, — не погоджувався Гена.
— Може, привиділося? Міраж, перегрілися на сонечку? — не втрачав надії Ватсон.
— Ні, точно вирізали, — наполягав байбак.

— А давайте я вам виріжу мигдалики, — запропонував щур.
— Дякую, мигдалики мене не турбують, — відмахувався Гена.
— А раптом почнуть турбувати?
— Ні, я дорожу своїми мигдаликами, як пам’яттю. Вони мені дісталися від мами при народженні.

— Тоді давайте видалимо вам поліпи.
— Ні, не потрібно, у цьому немає потреби.
— Але це буде безкоштовно.
— Справа не в грошах. У мене з моїми поліпами нерозривний зв’язок. Ми дружимо з дитинства. Куди йду я — туди й вони.

— Ви впевнені, що в найвідповідальніший момент вони вас не зрадять? А раптом запаляться?

Вони ще довго сперечалися між собою, а Холмс дивився на цих двох диваків і тихенько посміювався.