Розділ 12. Слон Саша

На березі невеликої річки біля вогнища сиділи п’ятеро: четверо слонів і детектив Холмс.

— Ми з Мариною жили дружно багато років, — продовжував Саша. — Для мене самого дивно, що я навіть не підозрював, що вона миша. Та мені це було й неважливо. Я ж дуже її кохав. Та що там кохав — кохаю й зараз. Так, вона була маленького зросту, і я думав, що це просто така спадковість. За її невеликий розмір я лагідно називав її «моя мишка» і навіть не здогадувався, що це насправді так. Десь пів року тому все почало змінюватися. Образливі докори, підозрілість. Постійна недовіра дружини зростала. Я не знаходив собі місця і не знав, що робити. Усі її подруги почали мене уникати, налаштовувати проти мене. Потім я почав помічати дивні книги, зміст яких був явно спрямований проти слонів. Тобто проти мене. У мене з’явився панічний страх. Я не міг спати ночами. Боявся, що на мене можуть напасти. Потім з’явилися записки з погрозами. І це стало останньою краплею. Я просто втік. Не знаю, навіщо я це зробив. Напевно, нерви здали.

— Чому ж ви не звернулися до поліції? — запитав Холмс.
— А що я їм скажу? — хмикнув Саша. — Що я боюся миші? Я дорослий слон, у мене є гордість. Я так поспіхом утік, що навіть не забрав речі. Потім мені довелося повертатися за ними. Саме того дня ви мене й зустріли на вокзалі, пане Холмсе.

— Тепер я розумію, чому ви в жаху відсахнулися, коли я запитав, чи не чоловік ви миші Марини, — задумливо промовив Кря-Кузя.

— Скажіть, пане Холмсе, як ви мене знайшли? І головне — навіщо? — поцікавився Саша.

— Терпіння, мій друже, терпіння, — загадково відповів детектив. — Ми з вами маємо завершити одну справу. А потім я вам усе розповім.