Розділ 7. Байбак Геннадій

Байбак Геннадій був схильний жити спокійним, розміреним життям. Він не любив неприємностей. Зате вони любили його. Не минав і день, щоб волею випадку він не потрапляв у якусь заплутану історію. Сьогоднішній день не став винятком. Тривожний дзвінок у двері обірвав його мрії про спокій саме в ту мить, коли він із передчуттям підносив гарячу ложку борщу до рота. Звісно, до свого.

Він із невдоволеною міною на обличчі відчинив двері й побачив перед собою Криса Ватсона в англійській клітчастій кепці, з непомірно великою тростиною.

— Хто ви? — здивовано запитав байбак.
— Доктор Ватсон, — відповів щур.
— Доктор? Але я не викликав лікаря. У мене нічого не болить, — відповів господар квартири.

— Не заговарюйте мені зуби! — гнівно кинув Крис, безцеремонно заходячи всередину. — Куди ви поділи труп слона?
— Якого слона? — приголомшено перепитав Геннадій.
— Як це якого? У вас їх що, кілька? — настала черга дивуватися Ватсону. — Тоді перефразую питання: де ви поділи трупи слонів?

— Що ви таке кажете? У мене тут немає жодних трупів слонів! — перелякано відповів байбак.
— Тут немає? — перепитав доктор. — Тоді де ви їх тримаєте?
— Ви не зрозуміли. У мене взагалі немає жодних трупів слонів, — наполягав Геннадій.
— Немає трупів слонів? — знову перепитав щур. — Тоді чиї трупи у вас є?
— Нічиї, — розвів руками господар.

— Як це так? Я майже розкрив справу про жорстоке вбивство, а ви ламаєте мені все розслідування! — обурювався Ватсон, зазираючи в шафу. — Ну якщо ви не вбили слона, то що ж ви з ним зробили?
— Та нічого я з ним не робив! — нервово відповів байбак. У нього з’явився нервовий тик, і засмикався лівий глаз. — Взагалі нічого.

— А де ви були в момент убивства? — не вгамовувався Ватсон, зазираючи під ліжко.
Він вишкреб звідти чималу купу брудних шкарпеток і скривився.

— Звідки ж мені знати? — обурився байбак. — Я ж не знаю, коли цей момент стався!
— От бачите, у вас зовсім немає алібі. Значить, ви і є вбивця, — впевнено заявив доктор. — А ось і доказ — у вас смикається ліве око.
— Це від нервів, — пояснив Геннадій.
— Ось ще одне підтвердження вашої провини! — зробив висновок Ватсон. — У вас розхитана нервова система. Ви неврівноважений тип. Вас образив слон, і ви в нападі люті прикінчили його. Це ж очевидно!

— Нічого тут не очевидно, — заперечив Геннадій, марно намагаючись зберігати спокій. Зберігати вже було нічого. — Я рознервувався через те, що ви прийшли й звинувачуєте мене невідомо в чому. Мене не щодня звинувачують у вбивстві.

— А як часто? Хоча б раз на тиждень буває? — не відступав щур.
— Це вперше, — знизав плечима байбак.

— Якщо ви нервуєте, значить вам є що приховувати і ви боїтеся, що вас викриють. Інакше навіщо вам нервувати? — міркував Ватсон. — До речі, як вас звати?
— Гена, — просто відповів байбак.
— Крокодил? — перепитав доктор.
— Ні. Байбак, — сказав Геннадій.
— Дивне ім’я для байбака. Ви підозрілий тип, Гена, — зауважив щур. — Напевно, ви щось приховуєте.

— Нічого я не приховую, — заперечив Геннадій. — Так, у мене був короткий конфлікт зі слоном. Але те, що ми не змогли розминутися на сходах — не привід для вбивства. До того ж, сьогодні я бачив слона цілком живим і здоровим. Він виходив із дому з двома чемоданами. Один був синій, а другий — зелений.

Тут Ватсон згадав, що саме з такими чемоданами вони з Холмсом і зустріли незнайомого слона на пероні вокзалу. Але чому ж він заперечував, що є чоловіком миші? Та ще й відсахнувся від цього запитання.

— Узагалі дивна це парочка — слон із мишею, — продовжував Гена. — У мене складається враження, що вони бояться одне одного. Причому останні пів року. Раніше я цього не помічав.

— Що ще дивного ви помічали останнім часом? — допитувався щур.
— Те, що лікар займається розслідуванням, — зауважив байбак. — А що тоді роблять детективи? Лікують людей?

— Я доктор Ватсон, помічник знаменитого детектива Кря-Кузі Холмса, — пояснив щур. — До речі, Гено, вам уже вирізали апендицит?
— Так, вирізали, — відповів байбак, навіть не здогадуючись, від яких неприємностей це його врятувало.
— Шкода, — сумно промовив доктор. — А хочете, я вам його пришию?