Розділ 5. Перша справа. Таємниця родини слонів

Наступного ранку Кря-Кузя Холмс сидів у своєму кабінеті й читав черговий детектив свого улюбленого автора — Конан Дойла. Крис Ватсон десь вештався по поліцейській дільниці в пошуках, кому б вирізати апендицит. Раптом хтось постукав у двері. Вони відчинилися, і з дверного прорізу визирнула рудувата голова чергового, сержанта Чеснокова.

— Кря-Кузя Холмс! До вас щодо зникнення прийшла відвідувачка — Марина Миколаївна Тиха. Вона в коридорі.
— Запросіть її, будь ласка, — попросив Кря-Кузя, відкладаючи книгу на край столу.

Чесноков хутко шмигнув за двері, і за хвилину в кабінеті стояла крихітна мишка. Вона була вдягнена зі смаком — рожеве плаття, солом’яний капелюшок і діамантові сережки. Але її милу сіру мордочку не полишав смуток. Слідом за нею до кабінету спритно прослизнув Ватсон і безцеремонно вмостився на улюбленому підвіконні, зацікавлено настороживши вуха. Він завжди так робив, щоб краще чути.

— Ах, уся справа в тому, — схлипнувши, почала відвідувачка, — що в мене зник чоловік.

Мишка трагічно замовкла. Холмс подумки відзначив, що вона досить вродлива, а її манери свідчать про виховання справжньої леді. Доктор Ватсон не став робити поспішних висновків, хіба що припустив схильність миші до нежитю під час рясного плачу. Такий діагноз спостерігається в багатьох дружин, у яких зник чоловік.

— Продовжуйте, ми вас уважно слухаємо, — підбадьорив її Кря-Кузя. — Коли ви бачили його востаннє?

Важко зітхнувши, мишка продовжила:

— Мого чоловіка звати Саша. Останнім часом він став якийсь дивний. Задумливий, розсіяний, відсторонений. У нього зник апетит. Він намагається обідати окремо. Приходить додому дуже пізно. Де буває — не каже. Мені здається, він щось від мене приховує.

Крис Ватсон зацікавлено подивився на відвідувачку.

— Може, він вечорами вирізає пацієнтам апендицит? — припустив він.
— Ні, він не лікар, — відповіла мишка. — Він працює продавцем у магазині «Риболовля».

— Скажіть, Марино, чи є у вашого чоловіка якісь особливі прикмети? — поцікавився Кря-Кузя.
— У нього доволі великі вуха, великий ніс і великі ноги, — відповіла відвідувачка й простягнула фотографію чоловіка.

На фотографії на них дивився усміхнений слон.

— У вас чоловік що, слон? — здивувався Ватсон, ледь не впавши з підвіконня.
— А це що, погано? — запитала його мишка.
— Навпаки! Це навіть чудово! — вигукнув Ватсон. — Я у слонів ще ніколи апендицит не вирізав.

— Перепрошую, Марино, — втрутився Кря-Кузя, — а у вашого чоловіка були вороги або недоброзичливці?
— Ні, не було. Хоча в нього був конфлікт із сусідом-байбаком минулого тижня. Вони не могли розминутися на сходах, і цей шкідливий тип назвав мого чоловіка слоном.

Мишка важко зітхнула й поправила складки сукні.

— Що ще незвичного в поведінці вашого чоловіка ви помічали? — запитав Холмс.
— З квартири зникли його особисті речі й два чемодани, — відповіла вона.

— Його викрав той байбак і заодно прихопив чемодани з речами, — впевнено заявив Ватсон. — Можливо, вашого чоловіка вже немає серед живих.

— Ви хочете сказати, що це жорстоке вбивство на ґрунті особистої неприязні? — звернувся до нього детектив.
— Найжорстокіше! — кивнув Крис.

— Ах, я цього не витримаю! Мого масика вбили! — заридала мишка. — Цього не може бути!
— Заспокойтеся, не варто так хвилюватися, можливо, він помер швидко, без мук, — спробував утішити її доктор Ватсон.

Не можна сказати, що це її заспокоїло. Вона заридала ще дужче.

— Перш ніж шукати тіло вашого чоловіка, треба перевірити вокзали, — заявив Кря-Кузя. — Саме цим ми зараз і займемося.

Кря-Кузя Холмс підвівся з-за столу, даючи зрозуміти, що розмова завершена. Він провів схлипуючу мишку в коридор і спробував як міг її заспокоїти.

— Не хвилюйтеся, якщо за справу взявся детектив Кря-Кузя Холмс, вона швидко зрушить із місця! — упевнено заявив Холмс.

Чи вірив він сам у свої слова — невідомо.