Епілог 

Яхта встала на якір, Віталій допоміг мені перебратися в «Тузик» [1]. Дуже швидко, хвилин за п'ять, ми дісталися до берега. Він швидко виліз з човна і дотягнув мене з нею на берег, щоб я не промочила ноги. 

- Віто, давай руку. 

Я стояла і ніяк не могла зважитися зійти на берег. Всі емоції накрили разом, що просто з останніх сил стримувала сльози. 

- Я не можу, - невпевнено вимовила вголос. 

Бачачи моє вагання, йому довелося увійти ще раз у воду, але вже по пояс. Швидко перекинув мою руку собі на плече і на руках виніс на берег. 

- Це було не обов'язково робити, - надулася я на нього. 

- Ну і скільки б ти там ще простояла? Так і негоди можна дочекатися. 

Мимоволі здригнулася при одній тільки думки про шторм. Махнула головою відганяючи від себе неприємні спогади. Та й ні до чого думати про погане в такі щасливі моменти. 

Теплий вітер підганяв невеликі хвилі океану до берега, і вони розбивалися на тисячі білих крапель. Мій погляд був прикутий до центру острова, я не могла повірити своїм очам! 

- Ущипни мене, і скажи, що я сплю! - я підхопила його за руку і потягла за собою слідом. - Коли, коли ти це встиг все зробити? - я зупинилася і довго вдивлялася. 

Між пальмами, в тій частині, куди я не ризикнула піти минулого разу, коли ми боролися за своє виживання, зараз красувалися нові бунгало в кількості трьох штук. Вони успішно влилися в місцевий колорит острова серед густих сплетінь ліан і кущів пальм. 

- Це не вся моя задумка, але до сьогоднішнього дня встигли побудувати тільки це. 

- Це просто диво! 

- Тобі подобається? - з недовірою вирішив він уточнити. 

- Звичайно, так! Треба бути божевільною, щоб відповісти по-іншому. 

Віталій притягнув мене до себе і, тримаючись за руки, ми попрямували в бунгало. Солом'яний дах трикутної форми, величезне вікно в підлогу з видом на океан. Із завмиранням серця натиснула на дверну ручку і пройшла всередину. Тонкий, практично невловимий запах деревини відразу відчула, як тільки переступила поріг бунгало. Для ночівлі тут були створені абсолютно всі умови, причому з великим комфортом: спальна зона, ванна кімната, шафа для речей. 

Придивилася уважніше і побачила, що шафа зовсім непорожня. Підозрілим поглядом окинула Віталія. 

- Іди Віто, відкрий його, - він встав у мене за спиною. 

Таке відчуття, що стою на порозі чогось великого, що навіть боюся відкрити дверцята. Видихнула і заплющила очі, порахувала до п'яти і нарешті, відкрила шафу. 

Я намагалася уважно розглянути легку пляжну сукню кольору айворі зі шлейфом, прикрашене розкішним мереживом, а поруч, глибоке декольте, високий розріз, що передбачає відкриті ноги у нареченої. Поруч на вішалці висіла біла бавовняна сорочка, і такого ж кольору, як і сукня - штани. 

- Ти хочеш, щоб ми це одягли тут? - практично пошепки сказала я. 

Він схопив мою руку і подивився на годинник. 

- Я тобі більше скажу, ми не просто це одягнемо! А вже через дві години станемо в цих костюмах, чоловіком і дружиною. Якщо мені не зраджує пам'ять, то вчора ти погодилася вийти за мене заміж?! 

Він намагався вловити мій настрій і вичікувально дивився. А я просто розгубилася, стільки подій за кілька днів. І ось сьогодні день нашого весілля. Про таке можна було тільки мріяти. 

- Гей, дитинко, чого засумувала? Або ти не рада? 

- Що ти таке кажеш, я дуже рада! Просто мені хотілося, щоб в такий день батьки були поруч. 

- Віто, подивися на мене, - він підняв пальцями моє підборіддя і подивився мені в очі. 

- Твій чоловік не такий егоїст, як це може здатися на перший погляд. 

І тільки він це вимовив, як за спиною пролунав хлопок, і двері з шумом від'їхали убік. 

На порозі в строгому діловому костюмі кольору корала стояла мама, а тато в шортах кольору хакі і білій футболці. 

- Мамо? Як ви тут опинилися? 

Вона розстебнула сумочку-клатч і витягла звідти носовичок з мереживною обробкою по краю. Протерла чоло і поклала його до грудей. 

- Віта, поясни мені будь ласка! Невже не могли одружитися, як всі нормальні люди в РАГСі, вдома? - вона важко зітхнула і сіла в крісло. 

- Люсенько, костюм пам'ятаєш, - сказав тато. 

- Мамо, тут така спека, а ти в костюмі! Перегрієшся, і погано стане. 

- Не кожен день дочку заміж видаю. Вельми дякую, що твій чоловік не такий бовдур, яким міг здатися і не став ігнорувати свою майбутню тещу. 

- Люся! - видав вражений тато її прямолінійністю. 

- Що Люся, я вже... - мама хотіла уточнити точний свій вік, але вчасно зупинилася. - Ти теж хороша, засіла в своєму кабінеті і навіть не приїхала ніразу, про матір з батьком зовсім забула! 

- Мамо. Ну може, ми хоч сьогодні пробачимо один одного? - вона встала зі свого місця і опинилася поруч. 

- Донечко, так, я давно пробачила, чого не скажеш в запалі гніву. Добре хоч зараз запросили, а то ж би до появи онуків ще тягнули - горді ж всі! - і докірливо подивилася на Віталія. 

Двері знову відчинилися і на порозі з'явилася сліпуча блондинка з чудовою фігурою. Я незрозуміло подивилася на Віталія. Як тут же дівчина почала говорити по-англійськи. 

- Віталію, той бік острова, де буде, проходити церемонія підготовлена. Залишилося тільки розмістити гостей, і чекаємо на вас. Я швидко зрозуміла, що це розпорядник весілля і на душі 

стало легше. От, адже наречений в мене! Ще не встигла стати дружиною, а вже приревнувала. З думок мене вивів різкий звуковий сигнал, що лунав з боку океану. 

Ми всі разом вийшли на пляж. З боку яхти, підпливав океанічний катамаран, і різкий звуковий сигнал виходив від нього. 

- Я зараз повернусь, - сказав Віталій і пройшов вперед. 

Поблизу практично біля берега я помітила Ельвіру Миколаївну, а чоловік що був поруч з нею не хто інший, як мій колишній шеф – Михайло Борисович. 

- Ось же, послав Бог родичів гарбузових! - не втрималася мама.