Глава 60

МИКОЛА 

Вася перевів погляд на мене. 

- Так, ну давайте подивимося все, що у вас є з історії хвороби. 

Я простягнув йому в руки товсту папку з усіма аналізами і обстеженнями Наташі. 

- І так, Колю, зараз я проведу первинний огляд твоєї сестри, але не без твоєї допомоги. 

Наташа підняла на мене переляканий погляд, я збирався її підбадьорити, як Вася знову мене випередив. 

- Ви не лякайтеся, протизаконного я нічого не збираюся робити. Якщо вам так буде легше, то можу надіти білий халат. Щоб ви до кінця переконалися в моїй профпридатності. 

- Ні, не треба. Все добре, - я бачив, як вона намагається триматися, але напруга все ще не покидала її. Та й як не зрозуміти Наташу, після травми... Її фігура дуже змінилася: з квітучої стрункої дівчини, моя сестричка перетворилася в худеньку дівчину. Свої сильно змарнілі ноги вона маскувала під довгими спідницями, від брюк же повністю довелося відмовитися. 

Вася не став більше втрачати час і почав оглядати сестру. На перший погляд нічого особливого, але ось в кінці його прохання викликало моє здивування. 

- Колю, а тепер залиш нас. 

- Але... - хотів було заперечити. 

- Всю інформацію я тобі викладу пізніше, а тепер вийди! 

Я не розумів, в чому полягала його програма реабілітації, але вирішив не нервувати сестру і вийшов з кімнати. Навряд чи він міг заподіяти їй шкоду. Піднявся в ресторан і вирішив зануритися в роботу, поки видався вільний час. 

Через тридцять хвилин на телефоні висвітилося повідомлення: «Чекаю тебе біля центрального входу». Згорнув швидко всю робочу діяльність і вийшов на вулицю. Яке ж було моє здивування, що Вася був не один, а разом з Наташею. 

- Молодець, швидко зреагував, - друг раптово заніс руку в повітрі і з усього розмаху ляснув мене по плечу. Від несподіванки похитнувся і ледве встояв на ногах. – А ми з Наташею тут посперечалися, як швидко ти з’явися перед нами, - він їй підморгнув і розсміявся. 

Я невдоволено обсмикнув одяг, який з’їхав у бік і подивився на них. І був просто вражений, наскільки відбулися великі зміни в кращу сторону в особі Наташі. Вона посміхалася і ледве стримувала свій сміх, сором'язливо прикриваючи рот рукою. Як йому вдалося за такий короткий проміжок часу вивести її на такі емоції? Я й забув, коли бачив востаннє посмішку сестри. 

- Знайомся, моя нова пацієнтка! 

- Що, справді?! - я не вірив у сказане, і ще раз вирішив уточнити. 

- Справді, - сестра перша дала мені відповідь. - Колю, Василь запропонував нам усім разом прогулятися в парку. 

- А ти себе як почуваєш? - я досі не міг повірити, що все це відбувається насправді. 

- З нею все добре, а повітря їй зараз дуже необхідне, - втрутився Вася. 

Швидко ж вони знайшли спільну мову! 

Вася ляснув у долоні. 

- Отже, пропоную вам познайомитися з місцевими пам'ятками ближче. Звичайно, враховуючи наші можливості, ми не зможемо їх подолати до кінця, але і половина шляху для початку цілком підійде, - не чекаючи моєї згоди, він самостійно покотив крісло попереду себе. 

За приємною бесідою ми не помітили, як дійшли до ставка. Квадратні клумби, розташовані поруч, окреслені доріжками. Повітря, насичене ароматом запашних троянд. 

Не можу сказати, що якось по-особливому ставився до квітів. 

Тут же моєму погляду постало величезна різноманітність різних квіткових сортів: червоні, білі, рожеві, жовті троянди. Вони були не схоже на ті, що продають в квіткових магазинах. За словами Васі, деякі сорти були виведені ще в тридцятих роках в нашій країні, інші ж сорти завезені з Англії. Друг дуже обережно підвозив Наташу до кожної клумби і щось розповідав про квіти. Я намагався не вслухатися і не заважати їх спілкуванню. Для мене було важливо, що вона вже зробила перший крок на шляху до себе. 

Ми повільно просувалися по прогулянковій доріжці і в якийсь момент повернули в бік, поки не натрапили на будівлю санаторію. 

- Наташо, а ви любите гори? - Вася немов намагався встановити з нею психологічний контакт. 

На мій погляд, йому це вдавалося не погано. Я ж не міг похвалитися і половиною того, чого він досяг за сьогоднішній день в спілкуванні з нею. 

- Раніше, любила. Щоправда, після аварії у мене не було можливості цю любов перевірити знову, - боязко відповідала сестра. 

- Вам обов'язково потрібно організувати подорож в гори, добре, що підйомники ніхто не відміняв, - одночасно втрьох ми спрямували свої погляди на струмінь води, який бив з фонтану. 

Зараз мій друг нагадував фокусника, який пропонував недосвідченому глядачеві свої найкращі ілюзії. Наташа, як заворожена слухала його, уважно ловила кожне його слово або жест. Сподіваюся, він дійсно знає, що робить. Через страх за життя сестри, я перестав спонтанно мислити і радіти таким моментам, як зараз. Настільки наше життя було пронизане болем і відчаєм, що звичайні радості перестали мати для нас хоч якусь цінність. 

Прогулянка затягнулася на повних дві години. Для першого разу було достатньо, і ми вирішили повернутися. По очах сестри було видно, що вона втомилася, і я допоміг їй дістатися до номера. З Василем ж вирішили посидіти в літньому кафе і обговорити більшість питань, які не бажано було піднімати при Наташі. 

- Колю, буду відвертий, лікарі зі свого боку зробили все можливо і навіть більше. Я не можу гарантувати їй відновлення, але і в Наташиному випадку може статися диво, не все так безнадійно. 

- Я готовий, оплатити будь-які витрати які будуть потрібні для її реабілітації. 

- Ти не поспішай витрачатися. За старою дружбою, мені не хочеться брати з тебе ні копійки. Але витрати будуть і не маленькі, без цього ніяк. Для початку вам потрібен переїзд в Миргород, мегаполіс зараз для неї згубний. Оренда житла, помічниця для Наталії. Саме помічниця, так як вона жінка в першу чергу, і багато моментів у неї викликають почуття незручності в твоїй присутності.