Глава 44

Те неймовірне почуття, коли здається, що час зупинився, емоції захлеснули, і стало ніяково за свої думки. Микола підвівся і рукою показав на місце навпроти себе.

– Віталіно, – чоловічий уважний погляд обпік і здалося, що стало нестерпно тісно в грудях і не вистачає повітря. – Зізнатися, не очікував, що наша зустріч відбудеться так скоро! Сідайте.

– Дякую, – я ледве вимовила це, і я була налякана тим, що відчувала шквал емоцій, тільки при одному погляді на Миколу.

– Миколо Олександровичу, я можу бути вільна? – німу сцену перервала офіс-менеджер.

– Так, Ольго, звичайно! Якщо ви мені будете потрібні, я вам повідомлю.

Кабінет був вельми скромним: ніяких панорамних видів або дорогих меблів. Звичайний офісний стіл для переговорів, ноутбук, підставка для канцелярії. Лаконічно і не кричущо - по-діловому, але сама енергетика дуже комфортна. Почуття заспокоєння, та тепла, без надриву.

– Отже, почнімо... – поглянув на мене, і кілька зморшок в куточках його очей склалися в маленьку павутинку. – Віталіно, розслабся, я не кусаюся, – легка посмішка відкрила його губи оголивши білі зуби.

– Я просто не очікувала, що йдучи на співбесіду, потраплю до тебе.

– Повір, я не беру знайомих по блату. Мене цікавлять тільки професійні якості потенційного співробітника.

Дійсно, що це я так напружилася. Але сама собі не хотіла зізнаватися, що справа абсолютно не в співбесіді.

– Охоче вірю, – постаралася невимушено посміхнутися.

– Як розумієш, я вже ознайомився з твоїм резюме. ЗМІ теж регулярно відстежую. Питати, що сталося на острові не має наміру. Але чекаю від тебе чесної розповіді, чому ти звільнилася з «Акви»? – він дивився ніби прицільно в саму душу, придумувати відмовки або брехати, я не збиралася.

– Це насправді коротка розповідь, без особливих страшилок. Так як мій керівник не знав, чи повернуся я назад і як скоро це станеться, то прийняв рішення продовжувати роботу в колишньому режимі – без моєї участі. Розподілив всіх клієнтів по іншим менеджерам, - я ковтнула, в горлі з'явилося неприємне першіння. Навмисне опустила момент особистої ворожості з боку Ельвіри Утьосової. Навіщо трясти цей вулик і продовжувати шукати відповіді на непотрібні питання.

– Може чай? Повір він дуже смачний, а найголовніше на хорошій очищеній воді.

– Дякую, не відмовлюся.

Він підвівся і пройшов до невеликого столика. За його спиною мені було не дуже видно, але цікавість переважила, і я відхилилася злегка в бік. На столику розташовувався термопот чорного кольору з художнім розписом, трохи віддалік велика тарілка зі східними солодощами і маленький заварний чайник. Він відкрив дверцята тумбочки, що знаходилася під столом, дістав гарні темно-сині піали з розписом «Пахта».

– Миколо, ти мене дивуєш! – не змогла стриматися. – Не часто побачиш національний узбецький посуд у сучасному офісі.

– Ти знаєшся на цьому? – він різко розвернувся і здивовано подивився.

– Не сказати, щоб дуже. Але мій батько виріс в Узбекистані, поки його батьки не переїхали в інше місце.

– Ти узбечка? – на повному серйозі запитав він.

– Ні, що ти! Ми слов'яни, просто його батьки приїхали туди по роботі, та так там і залишилися. Маленькою дівчинкою, мені часто подобалось вивчати бабусин сервіз в серванті.

– А ти, яке відношення маєте до Узбекистану? Якщо це не секрет, звичайно?

– Моєму шкільному другові, дуже подобається Азія, і він дуже багато подорожував. Часто мені привозить різні сувеніри. Але в той раз, коли він продумав маршрут подорожі в Узбекистан, йому вдалося умовити і мене. Власне, я дуже перейнявся атмосферою і людьми в цій країні, навіть вирішив прихопити собі сувенір у вигляді чайного сервізу.

– Дивно, що вибір припав на чайний сервіз?! – підмітила я.

– Про кохання до різних сортів чаю, я можу говорити дуже довго. Але боюся, у нас не вистачить часу все це обговорити за одну зустріч.

На стіл опустилася піала, яка була на чверть наповнена. Я посміхнулася. За узбецькою традицією, бажаному гостю завжди наливалося мало чаю, щоб він міг попоросити добавку, і гостинний господар вважав за честь догодити гостеві. Повна ж піала наливалася тільки небажаному і непроханому гостю.

– А я бачу, ти і традиції встиг почерпнути в ту поїздку, – відпила ковток, чай дійсно був дуже смачним.

– Ти не соромся, якщо буде потрібно добавка, – вже більш лукаво, посміхнувся мені. – Так на чом ти зупинилася?

– Власне нічого цікавого, клієнтів повертати мені не збиралися. Надали лише можливість сидіти на вхідних дзвінках. Не бачила більше сенсу втрачати на це свій час, особливо, коли кожного клієнта я заоохочувала особисто і клієнтську базу створювала з нуля.

– А тебе не лякає, що «Здравниця» не великий холдинг, в порівнянні з «Аквою»?

– Не вважаю це недоліком. Я встигла зібрати коротку інформацію про вашу компанію. На ринку ви вже більше десяти років, товарообіг для такого малого бізнесу вражаючий. Ну і знову ж таки це та сфера, в якій у мене вже склався досить непоганий досвід роботи, і жива клієнтська база не буде зайвою.

- Ти цікава людина Віталіно, мушу тебе сказати. Але і попередити буде не зайвим, щоб ти не будувала «повітряних» замків. Я трудоголік. Бувають часи, коли весь офіс працює в авральному режимі понаднормово. Я ціную своїх співробітників, але вимагаю натомість повної віддачі. Ти готова повністю присвятити себе робочому процесу? Природно, лікарняні та відпускні ніхто не скасовує, так само, як і форс-мажорні обставини.

– Це мене не лякає. Я вмію працювати і підходити відповідально до того, що мені довіряють, і що я зобов'язана виконувати.

– Тоді не бачу причин, когось ще шукати на цю посаду. Можете починати працювати вже завтра, принесеш документи в бухгалтерію. Вони все підготують.

Все так швидко сталося, що я не зрозуміла, як мене прийняли на роботу. Випила чай і з'їла шматочок рахат-лукума.

– Дякую за такий смачний і ароматний чай!