Глава 22

Вітер підвивав сильніше, хвилі обдавали обличчя бризками з такою силою, що я перестала, що – небудь взагалі бачити, добре хоч спрацював інстинкт самозбереження. Мої пальці, просто заклякли від холодної води, буквально були зчеплені в замок на грудях Віталія. Повільно піднирюючи, він намагався розглянути чергову хвилю. Плисти залишалося зовсім трохи, але зараз для нас це здавалося великою дистанцією в подібних умовах. Чергова хвиля накрила нас з головою. 

Перша думка пронеслася: зараз мої руки розчепляться, і я захлинуся, враховуючи, як огидно я плаваю. 

«Я не хочу вмирати!»— у розпачі подумала я і закричала. 

— Віталій! Віталій! 

Бос навіть не повернувся, а просто продовжував плисти, не збиваючись з курсу. Я подумки вмовляла, перестати вести себе як ідіотка і не піддаватися паніці. 

«Просто довірся зараз Віталію, це єдиний вихід. Так правильно!» — продовжувала вмовляти себе. 

Сама б я давно вже потонула! Волосся налипло на обличчя, тим самим позбавивши мене змоги повністю оглянутися навкруги. У цей момент чергова хвиля поглинула нас. Вода принесла не тільки дикий страх, але і біль. Якісь тріски, водорості, дрібні камені з дна, мене прокрутило немов в м'ясорубці відірвавши з силою від боса. Судорожно хапаючи повітря ротом, і гребучи руками, я намагалася тільки не дати собі піти на дно. 

— Віталіно! — доносив віддалений крик вітер. 

У жалюгідних спробах прокричати у відповідь Віталію, стала мимоволі сьорбати воду ротом. У якийсь момент в очах все попливло, і я перестала боротися зі стихією. Боротися за життя. Різкий ривок за волосся і мене охопив раптовий біль, щось підкинуло вгору. Міркувати я не могла, і в якийсь момент відключилася. 

— Не смій, дівчино! Чуєш, прийди до тями! — слова боса виривали мене з порожнечі. На мої груди, щось тиснуло і навалювалося, сил не було ні відкрити очі, не поворухнути навіть пальцями рук. На мить мені стало не вистачати повітря зовсім, щось торкнулося носа і здавило ніздрі. Я відчула теплий подих на своїх губах, гарячий потік повітря увірвався в моє горло. Почуття нудоти підкотило не попереджаючи, змусивши мене смикнутися в бік і виплюнути воду на пісок. В очах защипало, і я вперше розплакалася. Гарячі сльози стікали по моїх щоках. 

— Тс-с-с, тихіше, не плач! — немов рідний батько, Віталій мене пригорнув і погладив по голові. — Все вже позаду, залишилося ще трохи потерпіти! Дощ і пориви вітру поволі стихали, але нам як і раніше, потрібно було потрапити в «серце» острова. 

— Мені боляче в грудях... — тихо пробурмотіла і схлипуючи пригорнулася до Віталія. 

— Нічого, нічого! Це нормально, зараз минеться! Залишився останній ривок, і ми сховаємося від дощу! — він підхопив мене на руки, долаючи власну втому, продовжував нести мене, як найдорожчий скарб у світі. 

«Господи, дай нам сил пройти через це!» 

Зараз я як ніколи усвідомлювала, наскільки Віталій, виявився сильною людиною. Не кожен зміг би залишитися сильним в подібній ситуації. Він боровся за моє життя, немов я була для нього спорідненою душею, втраченою багато років тому. 

Кожен крок, давався босові все тяжче. Нам вдалося сховатися від негоди і покинути пляж. 

Віталію вдалося врятувати нас, вдалося врятувати мене! 

Густа рослинність острова виконувала роль «трав'яної парасольки», дощ продовжував йти, але ця перешкода, хоч якось обмежувала зливові потоки, що зривалися з темного неба. Віталій, уклавши мене на землю, повільно, поповзом дістався пальм. Довелося збирати листя, що впало, мої уроки побудови лежанки для нього пройшли не дарма. Я сиділа не в змозі йому чимось допомогти. Коли бос, облаштував місце, перебрався до мене. 

— Віталіно, зараз послухай уважно! Необхідно зняти все мокре, що на нас є і зігріти один одного тілами, інакше, нам не пережити цю ніч по-іншому. Ти мене чуєш? Моргни, якщо зрозуміла?! 

Я втомлено зімкнула повіки. Зараз в такому стані мені було все одно до пристойності. Він зняв з мене спідницю і кофтину, і з себе стягнув весь мокрий одяг. Ех, зараз би наше багаття зігріло нас! Але, що чекає нас вранці, коли ми прокинемося, я не уявляла абсолютно... 

Віталій притягнув мене до себе, завівши за вухо пасмо волосся, яке злиплося чорною смугою на обличчі, провів ніжно долонею по щоці. Я розкрила очі і здивовано подивилася на нього. Зловила себе на думці, що милуюся ним! Його блискучі в ночі очі, запах його тіла, все це було цінно для мене, він перший чоловік, який пробудив в мені такий спектр емоцій від ненависті до… 

Що, як я можу думати про це, коли це сталося? Немов прочитавши мої думки, його губи торкнулися моїх, повільно він захоплював мене поцілунком, який був чимось великим, що могло нас об'єднати. Піддавшись чуттєвому імпульсу і відкрившись йому на зустріч, дозволила розгорітися жаркому полум'ю в наших серцях. 

Зараз я не думала, про те, де перебуваю. Я забула, що зовсім недавно була на межі смерті. Тільки чула, як швидко б'ється його серце, відчувала, як сталлю наливаються його м'язи на грудях і втискаються сильні стегна в моє тіло. Він захопив у полон своїх обіймів, цілував і шепотів приємні слова. Я відчула себе ніби на американських гірках, коли, набираючи висоту, ланцюжок машин зривається в крутий спуск, адреналін просто зашкалює в подібні моменти. Мені здавалося, що я потрапила в сон, але кожен його рух мені на зустріч, повертав поступово в реальність. Нехай тільки сьогодні, нехай це тільки забуття, після пережитого, але це було прекрасно - відчувати себе єдиним цілим з ним…