Глава 11

Пробудження мене зовсім не сподобалось. Солоний смак на моїх губах, нагадував про те, що трапилося цієї ночі, віддаючись важким головним болем. Спочатку я спробувала відкрити очі, сонячне світло засліплювало, і навіть було злегка боляче. Спробувала підвестися, спершись на перила рятувальної шлюпки, але тут же назад мене прибило до місця. Непідйомним вантажем на мені продовжував лежати Віталій.

Першою моєю реакцією був страх, що цей бовдур розбився і зламав собі шию. Але при первинному огляді зовнішніх пошкоджень не було, а ось тхнуло перегаром від нього пристойно. Сама ж я вирішила перевірити і себе заодно. Картина була більш гнітюча: провела рукою по волоссю, і намацала рану, в якій встигла запектися сухою кіркою кров.

Обмацуючи рану, перевела погляд на океан і тут мене раптово прострелило моторошною здогадкою... Ми далеко від круїзного лайнера, від усвідомлення цього мене кинуло в жар. Я і бос перебували на рятувальній шлюпці, вдало приземлившись на її даху. Дивно, як це я в стані відключки, взагалі не звалилися з неї в океан?! Я спробувала розштовхати боса, він продовжував ніяк не реагувати. Бос в спробах усунути зовнішній подразник почав відштовхувати мене руками, і бурмотіти, щось не виразне. Мені довелося навіть нахилитися до нього ближче, щоб розчути всі ці невиразні блеяния гірського козла.

— Жанна, відчепися! Дай поспати!!!

«Точно козел! Козел і бабій!»

Ми не зрозуміло, де, а він все своїх баб згадує! У запалі гніву я сама його почала штовхати і трохи трясти за плечі.

— Та вставай же ти! - і коліном пхнула його в бік.

— Так, блін, що це таке «наших» б'ють, серед білого дня! —  жахливий бос отямився і, нарешті, розліпив свої «прекрасні» очі.

— Прокинулася спляча красуня?! А тепер подивися, в якому ми прекрасному місці, слово починається на велику букву «Ж».

— Віталіно... Що ти тут робиш? Та й взагалі, де ми?! — він почав рачки вивчати з усіх боків прекрасні види океану.

— Ми, що зупинилися для екскурсії на островах?! — вертячи головою по боках промовив він.

Я також обережно і боячись впасти, переповзла на інший край і, схиливши голову з даху, побачила острів. Ну, хоча б так! Ми не просто у відкритому океані, в надії подивилася вдалину чекаючи побачити хоч якесь судно, але швидко зрозуміла, що ми не скоро звідси виберемося. У моїй голові промайнули страшні образи, як ми тут згинемо, і ніхто нас не встигне врятувати!

— Що, взагалі відбувається? — не вгамовувався бос.

— Пити менше треба! Зараз би пливли собі на лайнері далі.

Я розуміла, що всі мої біди не від лукавого, а від цього мерзеного чоловіка! Як тільки в моєму житті з'явився цей нестерпний чоловік, все перетворилося на пекло. І я не встигала відстежувати різко мінливі декорації. Хотілося голосно закричати, бо я ледве стримувалася з останніх сил.

— Тобі, що важко відповісти? Ні чорта не пам'ятаю, пам'ятаю тільки твою витівку і бар, потім трохи стало погано.

— Ви впали на шлюпку... Я злякалася і намагалася тебе врятувати. У цей момент мабуть трос обірвався або кріплення. Не знаю, на чому там вони шлюпки тримаються... Не встигла розглянути, як мене щось по голові вдарило, і я знепритомніла.

— Тобі ніхто не говорив, яка ти набита дура?! Тебе не вчили дорослих кликати на допомогу в будь-яких ситуаціях?! Та за що мені так пощастило з такою ідіоткою зустрітися? - Віталій обхопив голову руками і якийсь час сидів нерухомо.

— Тебе не вчили з людьми нормально розмовляти, без образ?!

— Так то з людьми, а з ідіотами я зазвичай не спілкуюся, — він включив ігнор і став намагатися спуститися з даху шлюпки.

— А ну стій! Кинути мене вирішив тут?! — я злякано промовила.

— Оглянути вміст шлюпки! Там повинні бути сигнальні ракети, і передавальні пристрої при лихі. А також провізія і прісна вода!

Я швидко оцінивши ситуацію, стала підповзати до краю шлюпки для спуску з неї. Бос, щось насвистував собі під ніс, повільно відходив від шлюпки прогулянковим кроком уздовж берега.

Я не розуміла, що відбувається, і пішла слідом за ним.

— Стій тобі кажуть! Я не зрозуміла чому ти не пішов перевірити всередині шлюпку? — він повільно розвернувся і подивився на мене ненависним поглядом, що на мить у мене перехопило подих.

— А можете вважати Віталіна Андріївна, що ви у мене більше не працюєте! — підсумував він.

— Та я власне і не збиралася на вас більше працювати — ми знову перейшли на «ви». Шкода я відразу всіх не послала в той день, далеко і надовго!

— Ну, радуйся, твоя мрія здійснитися, через ... — потім він закам’янів і запитав. — А ти пам'ятаєш, скільки людина може прожити без води? Двері заблоковані і нам не дістатися до вмісту! Але ти не переймайся, можливо тобі поставлять пам'ятник з прекрасним написом:

«Вона була молода, і дурна як пробка»

— Ну, все з мене вистачить! — я підійшла і відважила йому дзвінкий ляпас. — Та пішов ти, на всі чотири сторони, — він тільки потер забиту щоку і подивився на мене поблажливим поглядом.

— Ну, ну, курка! Подивимося, наскільки тебе вистачить?! Ти і хреста на могилі не заслужила! — з кишені дістав шпильку у вигляді конюшини, причепив собі на комір сорочки.

Я стояла, як укопана, і розуміла, що зараз почався відлік часу. І рахунок вже йшов не на хвилини, а на секунди.