Глава 1

Вісім хвилин на восьму. Тиша в офісі порушується тільки тіканням годинника. Тік так, тік так... Мимохідь переглянувши сторінки планінгу, переконалася у виконанні всіх поставлених завдань на сьогодні. Вимкнувши комп'ютер і кинувши айфон в сумочку, втомлено почала збиратися додому.

Робота давно перестала приносити мені задоволення. Чомусь згадала закінчення школи, мрії про світле майбутнє: успішна кар'єра зі стабільним заробітком, чоловік красень, будинок повна чаша.

- Віталіно Андріївно, не забудьте залишити ключі на пункті охорони! - проголосив (побачивший життя) сивоволосий охоронець нашого підприємства Федір Семенович.

Дане звернення на ім'я та по-батькові сприймала завжди складно.

У свої двадцять шість років хотілося залишатися легкою та молодою, а офіційне звернення немов додавало років двадцять зверху. Ім'я моє мені дуже подобалося. Звучне, рідкісне, а якщо перекласти з латини «життєва», тобто «сповнена життям», «ніколи не сумує».

На виході з будівлі рясніли банери нашої нової рекламної кампанії. Головна мета залучити інвесторів, а заодно надати можливість простим смертним випробувати своє везіння. Купуючи мінеральну воду, необхідно зібрати три етикетки з буквами «Т», «У», «Р», заповнити анкету, і отримати відривний купон - лотерею з серією і номером. Як і належить, весь наш відділ вважав себе не гірше звичайного споживача. Практично гонка  відбувалися справжні перегони за етикетками, поки кожен не зібрав потрібне слово. Я завжди з песимізмом ставилася до подібного виду розіграшів. І ніколи навіть цукерки безкоштовно не отримувала, не кажучи, вже про цілий круїз на Карибські острова.

Скляні двері плавно зачинилися за спиною, і я вдихнула на повні груди вечірнє повітря міста. Вітер підхопив моє кучеряве волосся і швидко перетворив ранкову зачіску в копицю сіна. Автобусна зупинка була в двох кроках від роботи, що було величезним плюсом при сучасному ритмі життя, але в очікуванні автобуса я простояла півгодини. Мій улюблений час, коли основна маса народу вже дісталася додому і активно занурилася в процес приготування вечері. Наша філія працювала по режиму московського офісу і це давало мені можливість уникати години пік в місті.

Весело дзенькнули ключі в замку. Відкрила двері і, як завжди, потрапила в лапи Фіорду. Від радості він сопів, хрюкав і попискував. Фіорд – мопс, відданий друг нашої родини. Він щодня нагадував про мрії моєї мами, які на сьогодні не здійснились. Не так давно мама пристрасно збирала всю інформацію про Норвегію. Стіни нашої квартири були обклеєні нескінченними ілюстраціями величних Фіордів. Мрія мами побувати в якості туристки так і залишилася поки що в планах. Тихими вечорами, захоплена читанням нескінченних детективів Свинцевої, мама несподівано для себе закохалася в породу собак, раніше для неї невідому. До слова сказати, собак вона просто боялася, але Свинцева зруйнувала цей страх! Так у нашому будинку з'явився новий член сім'ї, наймиліший мопс Фіорд.

— Віталочка, ти вже вдома?! - крикнула з кухні мама. - Я накриваю на стіл?

— Так, мамо! Зараз тільки руки помию і переодягнуся.

Мама мене дуже кохала і хотіла мені всіх людських благ, особливо мріяла про моє щасливе заміжжя. Правда вона не тільки хотіла, але й активно брала в цьому участь. У неї було багато подруг, а у тих синів. Так що в мій вільний час раптом відбувалися позапланові знайомства — заради мого майбутнього щастя... Це напружувало, але ображати маму я не хотіла.

Я спокійно ставилася до свого сімейного статусу, тому непідробний інтерес маминих подруг і знайомих з коментарями типу: «Як? Віталіна не заміжня?», «дівці скоро тридцятник, а вона навіть в розлученні не була?»— дратували. Люди люблять «копатися в чужій білизні» і до стирання емалі на зубах обговорювати чужі долі.

- Розповідай, як пройшов день? Що нового? - запитала мама, розкладаючи вечерю на тарілки.

Відчула підступ... І вже більш напружено продовжила розповідь про події цього дня.

- Та нічого такого, звичайні трудові будні. М-м-м, гуляш - дуже смачно! - я спробувала відвернути її увагу і перевести тему.

- А ви, як? Тато давно прийшов з роботи?

- Неначе, батька не знаєш! Завжди хвилина в хвилину, по ньому годинник звіряти можна.

Дійсно, дивно було б почути, щось інше у відповідь на це питання.

- Так, кого тут обговорюємо, дорогоцінні мої? Судячи з облич, як зазвичай мене, - зробивши паузу, тато відсунув стілець і відкинув низ уявного фрака.

Він сів за стіл з виглядом аристократа застеливши серветку на коліна домашнього трико, взявся за вилку з ножем, за всіма правилами етикету.

Рівно хвилину ми з мамою мовчали та переглядалися, намагаючись не звертати увагу на його пафосні дії, але вистачило нас не надовго — обидві розсміялися так, що сльози проступили на очах.

- Татусю, ну ти невиправний! - давлячись від сміху, я змахнула рукою сльози.

- Поживи з моє, дитинко. Коли тобі давно за сорок, хочеться жити на позитиві.

- Андрію, ти б краще поїв! Розвів тут свою філософію! - докірливо подивилася на нього мама. - Віталочко, які плани у тебе на ці вихідні?

«Я ж так і знала! Все стоп, стоп, відразу потрібно придумати, що я зайнята понаднормово!». Мабуть, черговий «невдалий» наречений замаячив на горизонті. Не можу сказати, що я не хочу стосунків, але ось таке штучне втручання в моє життя, нагадувало «злучку» собак.

- Я буду прасювати – - з набитим ротом промичала, дожовуючи шматок м'яса.

- А як же, так? - сплеснула руками мама.

Для неї робота по вихідних здавалася чимось космічним і нереальним.

- Так, ти не хвилюйся, нам сказали обов’язково заплатять за понаднормову працю, керівництво вже списки співробітників оформило для розрахунку виплат.

- Андрію, ти чув це? - обурено промовила мама.

- Люсю, ну а ти що хотіла? Час такий, молодь зараз «вичавлюють» як лимончик до крапельки.

Потім сімейство переключилося на роботу батька, я вирішила самоусунутися і зайвий раз сьогодні про себе не нагадувати.