СЕРІЯ 22 ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОЛІ

До  школи ми ледве не проспали. У поспіху я светра одягла навиворіт. Тамерлан помітив

—  Тебе сьогодні поб’ють, - креативно попередив.

—  Чого це? Я нікому двійки не ставила.

— У дзеркало себе бачила?

— Ну? Нормально. Навіть стрілки рівно на очах навела.

— У тебе дзеркало лише обличчя показує. Заведи велике. Бо колись так і без спідниці до школи прийдеш. Светра правильно одягни.

Я швидко переодягла светр, подумки дякуючи Тамерлану за пильність, і ми вибралися з хати. До школи ми не йшли, ми летіли, як два запізнілі квідичні м'ячі, про які він мені весь вечір розповідав.

У школі день почався з того, що я, як справжня «вчителька року», намагалася зберегти серйозний вигляд, хоча після кролячих пригод і недосипу в мене в очах все ще миготіли хутряні кульки.

Першим сюрпризом стала перерва після другого уроку. Заходжу я в учительську, а там стоїть запах... смаженої картоплі. Виявилося, наш трудовик, натхненний весною, вирішив перевірити, чи працює витяжка в кабінеті праці, і паралельно «провів майстер-клас» із приготування дерунів. Весь педколектив, забувши про плани уроків, збирався на запах, як паломники до святині. Директорка, намагаючись тримати марку, суворо запитала:

— Миколо Петровичу, це що, за навчальним планом? На що він, не кліпнувши оком, відповів:

— Так, тема: «Термічна обробка матеріалів органічного походження». Пригощайтеся!

Але справжній «треш» почався на моєму уроці в п’ятому класі. Я якраз розповідала про складні речення, коли раптом у вікно хтось постукав. На другому поверсі!

Весь клас завмер. Я обережно відкрила штору... а там, на підвіконні, сидить Тамерлан. Ну, не зовсім він, а його голова, бо він якось примудрився вилізти по пожежній драбині, щоб «передати термінову інформацію».

— Єво! — зашепотів він так, що почули навіть у сусідньому кабінеті хімії. —  Кріль утік! Мені здається, через ту дірку в моїй клітці, яку ти назвала «авторським дизайном»! Я бігав на великій перерві, то помітив.

П’ятий клас вибухнув від реготу.

— Єво Павлівно, у вас кролі втекли? Клас! — крикнув хтось із задньої парти. — Можна ми допоможемо ловити замість уроку?

Я намагалася зробити суворе обличчя:

— Тамерлане, негайно злізь!

 — Окей, окей, я просто попередив! — він зник так само швидко, як і з’явився.

Весь наступний урок я пояснювала дітям, що «кроляча втеча» — це не поважна причина для пропуску занять, хоча сама вже подумки бачила, як моє пухнасте господарство розбігається лісом у пошуках кращої долі (і рівніших кліток).

Коли я після уроків зустріла Єгора Івановича біля входу, він вже все знав. Новини в селі розлітаються швидше, ніж світло.

 —  Кроля знайшли. Вірніше, тушку. Собаки роздерли.  Не переживайте, кроленята швидко ростуть. Можу, домовитися, купити іншого, якщо хочете продовжити розводити. З Тамерланом усе добре?

 — Усе гаразд. Десь тут гасав. Напевно, в їдальню за пиріжками побіг, - прикривала малого. Насправді помчав Ольку вітати з днем народження.  На першій перерві дізнався, що в Ольги день народження – вчителі між собою говорили, на двох уроках склав віршика, у бібліотекарки випросив листівку гарну, мене умовив написати, бо його почерк Оля не розібрала б. У мене з’явилася мотивація  вмовити його попрацювати над почерком.

 Я пишу тобі, панно Олю,

Ви найкраща у нашій школі!

Ви — наш ангел серед наказів,

Не втрачаєте глузду ні разу!

Поки вчителі бігають в милі,

Ви стоїте, як скеля, при силі.

Кава в чашці, печать під рукою —

Ви наш символ тепла і спокою.

Всі журнали, звіти і бланки

Ви приборкуєте щоранку.

Навіть принтер, що вічно «жує»,

Вашу владу і міць визнає!

Хай зарплата росте, як кролі у Єви,

Щоб ви жили завжди, мов королева!

Щоб директор не був занадто суворим,

А життя було яскравим і кольоровим!

Будьте гарна, як квітка в горщику,

І не знайте ні в чому «борщику».

Я  вас люблю, я вас вітаю,

І без вас себе не уявляю!

На моє питання, до чого тут борщик, відповів, що кращої рими не знайшов. Зате по-українськи, патріотично, смачно. Ну хоч сало туди не вплів, і то добре.

 Увечері прийшла Тамара. Вона принесла нам їсти і трошки покритикувала клітку Тамерланову. Не встояла від спокуси потролити малого. Для початку мовчки обійшла клітку, яку спорудив Тамерлан три рази, потикала пальцем у щілину, в яку міг би пролізти не те що кролик, а невеликий борсук, і видала:

— Що це за крива халабуда?

 — Це клітка для кроля, - понуро заявив Тамерлан.

 — Тамерлане, сонечко, скажи мені як психологу: ти на кого злився, коли це бив? Бо клітка виглядає так, ніби вона перебуває в глибокій депресії й планує самогубство.

— Нічого ви не розумієте! — образився Тамерлан. — Зате тут вентиляція хороша!

 — Вентиляція? — Тамара підняла брову. — Через ці дірки кролі зможуть не тільки дихати, а й ходити в гості до сусідів, не відчиняючи дверей. Це не клітка, це прохідний двір з дахом, який тримається на чесному словійі шмарклях ! Вітаю, ти станеш доволі успішним архітектором.

В результаті клітку довелося підпирати старою цеглою, щоб вона бодай не хиталася від вітру. Тепер вона стоїть у кутку двору, нагадуючи Пізанську вежу, тільки значно гіршу. Кролі там не живуть, але,  там живуть коти. Здається, вони навчилися ходити під нахилом і тепер дивляться на Тамерлана з великою повагою — як на людину, що змогла викривити простір без допомоги чорної діри.

Для кролів ми купили у дядька Івана три клітки нормальні.

 — Тома, ну як процес? – мене цікавило, чи вдалося звабити Кирила. По задоволеній мармизі зрозуміла – досягла бажаного. Спочатку дала завдання Тамерлану зганяти в магазин за чаєм, а потім розказала:

 — Усе за планом. Пили чай і каву, говорили відвертом, вислуховувала проблеми успішного бізнесмена з купою фобій, потім запропонувала зняти стрес, погодився, але заснув раніше, ніж зняв стрес. Але то нічого. Зранку нічого не пам’ятав. Зате я розказала, що було. Тепер має комплекс вини, збирається їхати до Києва. Там у нього проєкт горить.