СЕРІЯ 12 Апостоли хаосу або мої десять козаків

Мої десять «апостолів хаосу» — це не просто клас, це вибухова суміш, де кожен інгредієнт прагне підірвати спокій школи. У вчительській мій стіл стоїть окремо, мабуть, щоб на нього не перекинулася ця «кармічна розплата». Кожна перерва — це новий епізод серіалу «Що вони вдіяли цього разу?». Я розкажу декілька ситуацій – наочні приклади, що ці хлопці не просто так зібралися в одному класі. 
Ситуація перша: «Космічна програма Семена та Михайла»

Одного разу мене викликала Світлана Пилипівна (вчителька біології) з криком: «У мене вазони злетіли!». Виявилося, що Семен, натхненний розповідями Михайла про колонізацію Марса, вирішив перевірити силу гравітації. Він змайстрував систему з гумок від спортивних штанів Віті та підвісив «щучий хвіст» під саму стелю. 

— Це гідропоніка майбутнього! — захищався Михайло, дожовуючи пиріжок. — Рослина має звикати до відсутності опори. Вазони не звикли і синхронно приземлилися на парти. Хлопці прибирали. І я разом з ними. З гравітацією не жартують.

Ситуація друга: «Воскова змова»
Того ранку я зайшла в клас з піднесеним настроєм. Контрольна робота. Я взяла крейду, розмахнулася, щоб написати «Двадцяте листопада», і…  а  крейда не писала. Вона ковзала по дошці, як фігуристка по свіжозалитому льоду, залишаючи ледь помітний масний слід. Я спробувала ще раз. Потім з іншого боку. Результат той самий — дошка перетворилася на стенд.

— Це що, диверсія? — запитала я, обертаючись до своїх хлопців.

Клас затих. Степан раптово захопився вивченням власного нігтя, Василь почав так інтенсивно гортати підручник, що ледь не здійняв вітер, а Дмитро та Віктор сиділи з такими пісними обличчями, наче вони щойно проковтнули по лимону без цукру.

— Ой, а що це вона така блискуча? — подав голос Дмитро, невинно кліпаючи очима. — Може, це вона від радості, що ви прийшли, так засяяла?

— Дошка не може сяяти від радості, Дмитре, — відрізала я. — А от від воску — запросто. Я теж була ученицею і ці приколи знаю. Хто це зробив?

— Ми хотіли, щоб не було контрольної! — виправдовувався Віктор, коли я вручила їм ганчірки та відро з гарячою водою (налили в їдальні, у них такого добра кастрюлями). — Вимиєте, висушите, а сьомим уроком буде контрольна.

Ситуація третя: «Привид опери по-пузирківськи»
Якось на уроці музики хлопці вирішили, що класичний хор — це надто нудно. Семен знайшов у підсобці старий підсилювач, а Степан приніс «манки» (свистки), якими  приманюють качок. Коли вчителька музики попросила заспівати «Реве та стогне Дніпр широкий», хлопці підключили техніку. Вітя задавав ритм, б’ючи кришками від каструль, а близнюки Іван та Петро так реалістично імітували свист вітру в комишах, що в кабінеті біології через стіну квіти почали пригинатися до підлоги. 

— Що це за какофонія?! — влетіла Людмила Савелівна. 

— Це повне занурення в поезію Шевченка! — не кліпнувши оком, пояснив Григорій. — Ми створюємо ефект повної присутності на березі річки! Директорка «занурення» не оцінила і змусила «хор» після уроків замість Дніпра чистити шкільний двір від листя. Бо скоро сніг випаде, а листя ще не прибране.
Ситуація четверта: «Повстання черв’ячків»

Все почалося з дрібниці. Семен, наш майбутній «колонізатор Марса», щось занадто впевнено доводив Дмитру, що вермішель — це ідеальна космічна їжа, бо вона компактна. Дмитро, який того дня був не в гуморі, резонно зауважив, що вермішель — це просто тісто, яке не летить. І, щоб довести свою правоту, вирішив надати одному «екземпляру» прискорення.

Жменя вермішелі злетіла в повітря і, наче маленька біла комета, приземлилася прямо Семену на плече.

— Ах, так? — вигукнув Семен. — Аеродинаміка каже зворотне!

І тут почалося те, що історики пізніше назвуть «Макаронним побоїщем». За секунду в повітрі свистіли вже цілі «спіральки» та «черепашки». Віктор, який сидів поруч, вирішив, що залишатися осторонь — це не по-пацанськи, і запустив у хід свою порцію під гаслом: «Підтримаємо вітчизняного виробника!».
За хвилину їдальня нагадувала декорації до фільму про інопланетне вторгнення слимаків. Макарони були всюди: на підвіконнях, на плакатах «Мий руки перед їжею» і навіть на люстрі, де одна особливо жирна макаронина самотньо гойдалася, як гірлянда.

Коли я вбігла до зали, там панував повний хаос. Тамерлан якраз вибудовував барикаду зі стільців, а Василь намагався використати тарілку  як щит.

— Припинити вогонь! — крикнула я, намагаючись не посковзнутися на макаронному «ковзані».

Діти миттєво завмерли. Семен стояв з виглядом невинного ягняти, хоча з його лівого вуха мальовниче звисала вермішелина, а Дмитро намагався непомітно злизати підливу з рукава.

— Це… це був науковий експеримент, — прошепотів Семен. — Ми досліджували опір повітря при контакті з виробами з борошна вищого гатунку.

— Експериментатори! — зітхнула я, дивлячись на кухарку тітку Галю, яка від побаченого почала повільно опускатися на табурет. — Зараз ви будете досліджувати силу тертя швабри об підлогу.

Наступну годину хлопці працювали в режимі клінінг-сервісу. Вони збирали макарони так ретельно, ніби це були золоті злитки. Уся вермішель була згодована кабанчику Мурзі  кухарки  тітки Галі. Кабанчик набрав два кілограми живої ваги.

Але найгірше було те, що на люстрі макаронина так і залишилася. Вона впала  на голову Миколі Петровичу, коли той наступного дня обідав. Її помітили учні п’ятого класу і само собою, пів уроку стояв регіт. П’ятому класу для  сміху багато не треба, а тут ціла вермішелина на голові вчителя…
До чого тут черв’ячки?  Вермішель (з італійської vermicelli) перекладається як "черв'ячки". Тож Семен і Дмитро влаштували справжнє повстання черв'ячків! З наслідками.

Ситуація п’ята: «Операція "Солодкі оцінки»