Друга частина

******

Марія Петрівна приклала вухо до грудей, серце не билося.

- Як же так мам, як так... - дівчина вже забилася в істериці. Вона вибігла на кухню, налила в глечик води, забігла в кімнату і вилила воду на Віктора. Потім вона намагалася зробити штучне дихання, пригадала курси медсестер. До кімнати зайшов батько. Марія Петрівна м'яко торкнула його за руку, закликаючи мовчати. Дарина билася в істериці, плакала, і в сльозах ще намагалася оживити Віктора. Нарешті вона без сил сіла біля дивана. Микола Антонович підійшов до Віктора.

- Даринка мені здалося, що в нього повіка смикнулася.

- Як, - дівчина схопилася і дивилася на хлопця. Підійшла Марія Петрівна. Повіки справді смикалися.

- Свят, свят, свят, - жінка перехрестилася. Однак людина, яка ще недавно не подавала ознак життя, ворухнулася і ледве розплющила очі.

- Вітя що з тобою, - Даша нахилилася над Віктором.

- Пе ... - він намагався щось сказати, потім зібрався з силами, - переливання, в лікарню не вести, - він замовк і знову знепритомнів, всі почули.

- Поїздка скасовується, – Марія Іванівна знайшла ручку і почала щось писати.

- Ось дочко, в аптеку все за списком. Тільки грошей нема.

- Знайдемо, - Дарина почала відкривати всі ящики столу в передпокої. Прямо в другому ящику лежав стос із грошима і кілька папірців окремо.

Схопивши гроші, дівчина полетіла до аптеки. Через сорок хвилин вона вже стояла у дверях, навантажена ліками, крапельницями, системами переливання.

- Маріє Іванівно, почала клопотати біля хворого, дівчина їй старанно допомагала. Микола Антонович, що міг допомогав.

- Ось, я набрала в пробірку кров, їдь до нашої лікарні, попроси Машеньку зробити всі аналізи. Вона не відмовить. Дарина поїхала до лікарні, благо вона була недалеко. Машу, вона знайшла на своєму робочому місці, вона як завжди копалася зі своїми пробірками.

- Дашко, яким вітром тебе сюди занесло, - Добродушне обличчя Маші уважно дивилося на Дарину.

- Уявляєш, ніколи б не подумала, що доведеться до тебе бігти робити терміново аналізи.

- Че, невже хтось в аварію потрапив.

- Та боже борони, хоча… може бути набагато гірше. Коротше Маша ось кров потрібно перевірити, яка гидота в крові. І як її можна очистити. І якщо можна швидше. І ще подивися, якщо можна чи є ознаки венеричних хвороб. - Брови у Маші здивовано піднялися.

- Що дожилася, вже мужиків на СНІД перевіряєш. Ну, ти Дашка даєш.

- Та не те, що ти подумала, але все одно перевір.

- Гаразд, завтра зайдеш за результатами.

- Маш не завтра, зараз. Подзвониш мені на мобілу, скажеш результати.

- Точно вляпалася, - Маша серйозно подивилася на дівчину.

- Не те, щоб вляпалася… ну, потім розповім, зараз не можу.

- Гаразд зателефоную.

- Ну бувай, я пішла, - Дарина повернулася до квартири Віктора. Він як і раніше, лежав ні живий, ні мертвий, але швидше живий.

Марія Іванівна вже поставила крапельницю.

- Віддала?

- Так, як зробить подзвонить. - Залишалося тільки чекати.

Мобільник як завжди задзвонив гидко і несподівано.

- Слухаю, - схопила телефон. Дзвонила Маша.

- Маму дай, - Дівчина простягла телефон Марії Іванівні.

Марія Іванівна слухала довго та уважно. Судячи з того, як хмурилось її обличчя, нічого хорошого з іншого юоку їй не говорили. Нарешті вона поклала слухавку.

- У тебе друга плюс.

- Що?

- Група крові.

- Так.

- Загалом, ось що. Маша перевірила кров. Все ніби в нормі, але в якійсь розчиненій формі є дуже багато заліза. Вся кров складається із розчину заліза. Маша пішла до професора, той довго дивився. Потім допитувався, де вона взяла ці проби крові. Маша збрехала, що вони були в загальній купі, але чомусь без прізвища пацієнта та без направлення лікаря. Тому вона й прийшла. Професор сказав, що в його практиці був лише один випадок, де він бачив таку кров, і це було зовсім недавно. Але ту кров узяли у трупа. Свят, свят, свят. Наш поки що живий. У результаті професор сказав, що потрібно зробити переливання крові, хоча б часткове. І крапельниці, що очищають кров. Крапельниці ми маємо. А ось кров? Вона запитливо подивилася на дочку. - Чомусь у Дарини не виникло жодних сумнівів.

- Кров можна взяти в мене.

- Ну, тоді дасть бог виживе.

І ось Дарина на одному ліжку з чоловіком, але не як наречена, а як донор.

«Дожилася, замість того, щоб кохатися я віддаю кров», - з невеселими думками дівчина лежала поряд з Віктором.

- У домашніх умовах ми зробили що могли, – Марія Іванівна сіла біля доньки. – Тепер його організм має сам справлятися. Дасть бог виживе. Вона подивилася на нерухомого хлопця. Не дарма хоч ми стараємось.

- Не знаю, поки ми не маємо іншого виходу.

У Віктора задзвонив телефон. Дарина взяла, подивилася хтось дзвонить. На екрані просто світилось ім'я, Григорй.

- Може з туристичної агенції, - Микола Григорович, взяв телефон.

- Але.

- Чуєш, Віть, Григорій. Квитки на Тайланд узяв, як домовлялися два тижні. Сьогодні о шостій надішлю за твоїми пенсіонерами, все поки. – Телефон відключився.

- Ну що? - Дві пари очей витріщилися на Миколу Григоровича.

- О шостій годині за нами приїдуть із туристичної агенції.

- Непогана оперативність.

- Ми не поїдемо, треба ставити крапельниці та стежити за хворим. – Марія Іванівна замахала руками. І за тобою потрібен нагляд, он скільки крові вицідили.

- Мам їдьте, я хоч і слабка, але ходяча, а крапельниці я ставити вмію. Купуйте тільки нові мобільні телефони та їдьте.

О шостій вечора пролунав дзвінок. У дверях стояв молодик.

- Хто на Тайланд.

- Ми, – Даринини батьки вийшли в коридор.

- Ммм ..., а речі?

- Паспорти є, а речі нам не потрібні.

- Ну, ви предки даєте, вперше бачу туристів, без баулів.

- Ми неправильні туристи, – Микола Григорович попрямував до ліфта.