1

Вода в кулері за спиною жваво булькала, кондиціонер піднесено мирмотів над головою, студенячи захламлену різним телевізійним та гардеробним крамом кімнату, яка на загал була відомою як гримерка, а у вузьких колах ласкаво звалася катівнею. 

Останньою її так прозвали нещасні ведучі, які потрапляли до рук стиліста місцевого розливу, який відповідає за їх зовнішній вигляд в ефірах. Чонгук саме розмірковував над тим, чи поширене явище в їх медійній екосистемі стилісти-дальтоніки. 

Судячи з виразу обличчя До Кьонсу, ведучого новин економіки, якого сьогодні вирядили у вирвиоко неоново-рожеву сорочку з кокетливим бантиком, він якраз роздумував над схожим запитанням. Кокетливим, до речі, бантик був хіба лише на авторитетну думку Чона Хосока, того самого горе-стиліста, Чонгук же ніяк не міг позбутися враження, що любовно зав'язаний самим Хосоком бант підозріло виглядав як зашморг.

Але на Кьонсу сьогоднішній витвір стилістично-дальтонічного мистецтва принаймні не так муляв очі, як Чонгукова лимонна сорочка в фіолетовий горошок і такий же костюм в поєднанні із завуженими штанами кольору озвірівшої малини, в які Чонгук заледве втиснув свій зад.

Чонгук всівся зручніше в крісло, смачно позіхаючи і розмірковуючи, чи ще вдасться подрімати перед ефіром. Його сусід згори, який за сумісництвом ще й алкоголік, нещодавно виявив в собі талант до музики. Тому вже третю ніч поспіль Чонгука заколисує віртуозна гра на трембіті.

Він саме простягнув руку, щоб сьорбнути кави з чашки зі стриманим надписом "важко бути скромним, якщо ти найкращий" — Чонгук впевнений, що це або кружка Хосока або... — як раптом з вузького коридору, що вів до знімального майданчика долинули бісячі нотки знайомого і не менш дратівливого сміху.

Розмірковуючи про офтальмологічні поневіряння їх фешн катастрофи Велико-Бичківського розливу та захопливі хобі його сусіда, Чонгук навіть примудрився на кілька хвилин забути, що прокляття всього його існування, п'ятий вершник апокаліпсиса і за сумісництвом його співведучий сьогодні ще так і не явив світу свою самовдоволену мармизу.

Кім Техьон — навіть ім'я Чонгукові видавалося надто вже викобилистим і манірним (ну де ви ще на Закарпатті знайдете таке ім'я, га?) — був його співведучим.

Особливо прикрим, на думку Чонгука, було те, що не важливо, наскільки божевільне ганчір'я Чон Хосок не натяг би на Техьона, покидьок в тому дранті нічим не був гіршим за добряче відфотошоплену щедрою редакторською рукою модель зі свіжої, хрусткої обкладинки Vogue. Хіба замість Photoshop Adobe за ляльково-сяючу шкіру відповідала їх візажистка, яка в неробочий час фарбувала Рахівських наречених на свято їх життя. Робила вона це цілком собі робочими пензликами та тінями зі студії, але про це не всім обов'язково знати.

Техьон заплив до гримерки, вже втягнутий в чергове маразматичне поєднання кольорів. Сьогодні Хосок вирішив вирядити його в білу сорочку з принтом ягід лохини, бананові штани й піджак кольору хворобливого огірка. Те, що Техьон якось примудрявся виглядати по-людськи — ще одна причина для Чонгука шкодувати, що живуть вони не в Середньовіччі, бо вже до вечора Техьона тягли б до тріскучого багаття, як відьму чи то пак відьмака, який насмілився бавитися магією. Але жили вони все ж на Закарпатті у прогресивному 21 столітті, тому за такий прикид, Техьону максимум хіба б бабця ціпком по литці тріснула, ну чи прокляла б на нестерпний закреп або пікантну діарею. Залежно від настрою.

Техьон тим часом вмостився в крісло візажистки й почав ліниво сьорбати якусь зелену жижу прямо з мініатюрної пляшечки. Це щоб раптом хто на знімальному майданчику не дай Боже не встиг забути, що той ревний прихильник ЗСЖ.

Цікаво, — роздумував Чонгук, — чи його ЗСЖ-товариші, з якими він регулярно вправляється в поїданні петрушки, в курсі, що цей адепт салатів, амбасадор селери та завзятий авокадний поборник постійно никає шоколадки в гримерці та краде зефірки від дівчат-візажисток? Чонгук на власні очі бачив, як цей місцевий матча-лате-залежний позавчора з нечуваною нахабністю скомуніздив цілих дві рожеві зефіринки просто з пачки на столі в гримерці та далі спокійно почимчикував по своїх справах наче нічого й не було!

Чонгук пирснув від власних влучних словесних порівнянь, і закашлявся на потіху Техьону, який, звісно ж, не забарився відреагувати на такий шанс поглумитися над Чонгуком. Він плавно крутнувся в кріслі, щоб кинути на бідного ведучого, який відчайдушно намагався не вдавитися власною слиною, стурбований погляд (на думку Чонгука, погляд був радше злорадним). Потім підвівся, швидко подолав кількаметрову відстань між ними, заніс руку і з усієї сили тріснув Чонгука по спині. Оскільки той і далі продовжував недолуго давитися повітрям, то на Техьонів лікарський погляд цієї маніпуляції виявилося недостатньо, тому він з усіх сил хряснув ще кілька разів. Ну щоб точно.

Збоку могло скластися хибне враження, ніби благородний Техьон просто вчасно підоспів на поміч своєму нерадивому колезі, однак, на думку самого Чонгука, злобний любитель петрушки просто скористався шансом і бездушно духопелив його щосили без жодних там медичних цілей. Тим часом Техьон ляснув ще один, певно, профілактичний раз, і, оглянувши власну долоню з показово-втомленим виразом, мовляв, свою нещасну руку прийшлося замурзати через цього нещасного слинодава, повернувся до свого місця.

Викашлявши за відчуттями як мінімум пів легені, Чонгук спіймав себе на думці, що дата на календарі в жодному разі не повинна стримувати містян від регулярних профілактичних антивідьомських рейдів і величезних багать в центрі міста. Петицію на сайті президента зареєструвати ввечері чи що.

Тим часом Кьонсу очманіло спостерігав за цим дійством зі свого насидженого містечка, а їх режисер, Кім Сокджин, який зазирнув з коридору, оскільки почув шум, тільки різко й натяжко зітхнув, наче кулька з якої раптом спустили повітря, поквапом перехрестився і пішов далі. І лише завше тихий і спостережливий Кьонсу задався влучним питанням — чому ж це затятий атеїст хреститься? Були два варіанти: 1) бо вони все ж на Закарпатті, що є доволі вагомим чинником; 2) з масштабами деяких перепалок двох новинарів, дивно, що той ще не приволік священника, щоб посланець слова божого освятив студію. Хоча хто його знає, може й приволік. В деяких випадках навіть кадило чудодійне буває безнадійне.