32.

Засідання суду припало в один день з конкурсом по брейку. Я мало не завила. Ну ви ж розумієте? Мій хлопець бере участь, а я маю бути там, де не хочу.

Проте, поки дійшло діло, то працедавець колекторів фактично відмазав їх від покарання. Отримали умовно і виплатив мені моральну шкоду. Моїй маман прилетіло п’ять років. Всім офіційно заборонили наближатись до мене ближче, ніж на сто метрів і це несказанно радувало. Борг же, був стягнутий з материної сім'ї. Її теперішньому чоловіку довелось таки продати машину і навіть одну з квартир. Він клявся і божився, що відношення до її маніпуляцій не має. І навіть, що не знав про наявність боргу. Думаю, це брехня. Не могли вони приїхати по мене не потрясши трохи його. Або ж історія має глибші коренів, про які я вже не дізнаюсь.

Вийшовши звідти я зрозуміла, ще одну сторінку і не найприємнішу – я закрила. Сподіваюсь, що повертатись не доведеться. І добре, що тато був зі мною, як і обіцяв. На щастя його відпустили ще на кілька днів.

- Ну що, як почуваєшся? – він обійняв мене вже за дверима.

- Та все налагоджується, чесно.

- А коли там твій Толік виступає?

- Та, мабуть, уже.

- Ну тоді поїхали, чого чекаємо?

- Та не встигнемо вже.

- Нічого страшного.

Але ми встигли. Виявилось, що в журі мав бути якийсь київський гість і конкурс затримали більше, ніж на годину через його спізнення.

Тож із самих задніх рядів мені все ж пощастило побачити, що вміє мій хлопець у всій красі.

А вмів він куди більше, ніж мені довелось бачити на тренуваннях. Він вмів пауермуви, ті, які тренер лише показував на приклад і навіть не давав робити. Він робив хедспіни і я спостерігала за цим роззявивши рота. Ну міг же сказати! Я знала, звісно, що він крутий, але ж не настільки. Його танець не давав відірватись, приковуючи увагу з самого початку і тримаючи до кінця. Моментами, здавалось, що він літає і абсолютно живе в ритмі музики. Що вона – абсолютна його частина. В такі моменти так гостро відчувалось, що саме з ним я хочу бути поряд.

- Оце він виробляє. – аж присвиснув тато. - Нащо йому та механіка. Він на виступах може непогано підзаробляти.

- Тат, йому це подобається. Це хороша професія і завжди буде потрібна. А танці це для душі. Хобі типу.

- Як скажеш. Але молодець.

Ми бачили добру половину змагання і аплодували чи не найсильніше, коли виступав Толік.

Найбільше я нервувала, коли оголошували результати. Толя завжди говорив, що йому байдуже місця, він просто хоче показати, що і в нас є певний рівень. Що не лише у столичних є вміння і талант. Але ми не завжди хотіли одного і того ж, тому я затамувала подих і з затислими від хвилювання руками очікувала, коли ж оголосять переможця!

А журі, як на зло розмовляли між собою, щось писали і все ніяк не могли визначитись.

Коли наступив той фінальний момент і учасники вийшли на сцену я від хвилювання затисла вуха. Тож бачила тільки, як мій хлопець усміхається на всі зуби.

- Ти це чула, мала! – засміявся тато. – Здається, він таки переміг.

- Боги, хто б сумнівався. – я видихнула. – Це вже пора бігти вітати?

- Та чекай, хай медалі вручать чи що там даватимуть?

- А, он кубок є. Та пофіг кубок. Головне, що переміг.

В якийсь момент, отримуючи нагороду, Толік дивився в залу і зустрівся очима зі мною, ще ширше усміхнувся.

- Забув сказати, цю перемогу я присвячую своїй дівчині – Крістіні. Он вона, прийшла підтримати мене, незважаючи ні на що.

В залі ще більше зааплодували. А мені було так хвилююче. Аж щоки розчервонілись.

Після нагородження він підійшов до нас, оскільки за натовпом, що виходив із конкурсної зали прорватись було нереально.

Я накинулась і обняла його, поцілувавши в щоку.

- Вітаю тебе! Ти такий молодець. Неймовірно танцював. Я просто в екстазі.

- Дякую, що прийшли. Я не сподівався. – здається, він трохи зніяковів, мабуть, обіймати при татові ще зарано.

- Та ми теж. – усміхнувся тато. - Але ж сам знаєш, судді довідку звідси не принесеш.

- Само собою. – вони потисли руки. – Ви на довго?

- Та завтра вранці мушу їхати. Робота то така справа…а ти не передумав?

- Та ні, якщо все в силі.

- Добре. Тебе чекатимуть після випуску. Тільки документи починай робити. Бо це не один день займе.

- Тепер, коли ви все підтвердили – обов’язково.

- А ми святкувати підемо? – втрутилась я в цю абсолютно серйозну розмову. – Сьогодні аж два свята. Нам просто необхідно з’їсти щось смачненьке. Тортик? Шашлик? Ви як?

Вони обоє засміялись і тато тицьнув мене по носі.

- Завжди голодна. Поїхали поїмо кудись.

Якщо ви думаєте, що це хеппі енд, то смію вас запевнити, що ні в якому разі! Через тиждень ми з Толіком посварились, бо я не хотіла йти на весілля до Бетмена. Хто б подумав, що Ромка взагалі одружиться!? Але бачити обличчя його майбутньої дружиноньки мені не хотілось. Надивилась. Скандал у нас був знатний. Надивились же люди. Тож, ми пішли тільки на розпис. Щоб Толік чисто поставив підпис за свідка. Я чемненько вручила букет і побажала щастя молодим. І багато дітей. Ви б бачили обличчя Валі…Ніколи не забуду. За святковий стіл ми не пішли і з причин відомих вам раніше.

І сьогодні знову посварились. Ми не могли вибрати фільм, який дивитись. Врешті наша сварка перетворилась у пристрасний секс, тож цей раз, так вже й бути – я йому пробачу. Але не повністю.

Так, про що це я? – життя не ідеальне. Всі думають, що кінець історії і жили вони довго і щасливо, але мало б звучати…і жили вони…бо життя воно різне, ніхто не знає, що чекає далі. Що там буде за кордоном, куди ми обоє зібрались. Які випробування готує життя. Тому варто цінувати те, що маєш, а особливо – людей, які поруч. І не просто поруч, а готові за тебе битись.