21.1.1

Наступного дня Толік увечері не працював. У нього було зайняття з брейку, тож він мав туди йти. Почувши від мене про конкурс він дуже зацікавився, адже мав чудову форму і вмів це робити. Якби він таки брав участь, то побажала б йому перемогти. Та що там, намалювала б плакат і поїхала б підтримувати його на виступ.

В мене ж розпочались уроки танців, тож я також пішла на заняття. На мою привелику радість прийшла Оллі, тож займатись було ще й весело.

Після уроку дорогою в роздягалку нас зупинила дівчина. Та сама Толікова колишня.

- Зачекай, треба поговорити. – зупинила вона мене.

- Не думаю, що в нас є якісь спільні теми для розмов. – відрубала я скидаючи її руку зі своєї. – Не треба шпигувати за мною.

- Я не до тебе прийшла взагалі-то. Але тебе це стосується також. – наступала вона.

- Хей, не лізь до моєї подруги. – втрутилась Оллі.

- Дорогенька, твоя подруга мала б знати, що зустрічається з хлопцем від якого в мене скоро буде дитина.

- Досить нести ці нісенітниці. – розсердилась я. – Якщо ви зустрічались ще бо зна коли, то це не його дитина.

- Справді. Ось висновок лікаря. – потрясла вона перед очима. – Шостий місяць. А в літку ми ще зустрічались кілька разів.

- Це ще потрібно довести. – вилізла Оллі.

Я ж трохи здулась. Я не знала його влітку і ця дівчина була тією самою, хто вішався на нього в день нашого знайомства…Де ж правда?

- Ти можеш не вірити, але ж правда вилізе. – заусміхалась вона. – Потім він і тебе кине, коли залетиш.

- Не кине він її. – заступилась Оллі.

- Краще відступись. Дитині потрібен батько, а ти собі нового хмиря знайдеш. Бо лишити дитину батька - щастя собі загубити. Як ти з таким тягарем на совісті житимеш?

- Це вже не твоя справа.

- Думаєш? А як тест зроблю через три місяці? І що тоді…- випнула груди і живіт вона. Тут уже було видно, що точно вагітна. І тільки богам відомо, чи причетний мій хлопець хоч якось до цього.

- Що ти тут робиш, Валь? – пролунав напіврозлючений голос Толіка. – Я ж попереджав, щоб ти сюди більше не потикалась.

- І чого б це? Хай всі знають!

- Що ти хвойда, яка не пам’ятає з ким спала?

- Все я добре памятаю. – припечатала дівчина. – Думаєш відвертітись? Завести нову дівку? А як вона завагітніє, то і її кинеш?

- Я не кидав тебе вагітною і ми обоє про це знаємо, як і те, що я не причетний до цієї дитини. Досить обмовляти мене.

Раптом дівчина скривилась і заридала.

- Скотина! Як ти можеш відмовлятись від нашої дитини? Завів собі дівку, поки я думаю, як маю народити дитя.

Я стояла шокована і не було слів. Здається, що ці двоє мене не помічали вже.

- Толік, це правда?

- Та не правда! – махнув він у відчаї рукою.

Але я чомусь не повірила. Не знаю чому. Солідарність з дівчиною, що плакала? Можливо. Розуміння, що якщо це правда, то завтра я можу опинитись в такій же ситуації? І це також. Небажання розбиратись в цьому і вигрібати те в чому я не винна?

- Толь. Я можу все зрозуміти. – видавила я. – Але тобі потрібно розібратись з одними стосунками раніше, ніж починати ще якісь.

- Кріс. Але ж це не правда. – прошепотів він, я бачила його очі. Вони були повні відчаю і страху. Тільки що я могла зробити?

- Просто не чіпай мене. – в мене почали труситись руки. – Я не знаю, вірити тобі чи ні. Звідки мені знати, що вона обманює? А як ні? Хочеш, щоб я лишила дитину без батька? Толь, вибач але я так не можу. Просто не шукай мене.

- Кріс, не йди, будь ласка.

Здається, ми обоє там вмерли. По його очах було видно, що це завдає йому болю, не менше, ніж мені, але і витримати це я не могла.

- Оллі, ходімо звідси, негайно.

- Так. Пішли. Толік, потім поговорити. Ти бачиш, що їй зле.

Оллі поволокла мене в роздягалку, де викликала таксі і забрала до себе.

Мені не хотілось в чужий дім. Після того, що сталось я була спустошена, ніби в моєму серці з’явилась велика порожнеча. Не хотілось нічого, окрім як лягти в ліжку і безкінечно довго ридати. Але подруга не захотіла слухати нічого.