9.1

Тараса виписали в п’ятницю. І цього моменту я чекала з нетерпінням. Я навідалась ще раз до них в середу, коли дізналась, що малого ще не виписали. Але справ дійсно було багато, тож ми з Толіком просто розмовляли по телефону увечері.

- Ну як? – я покрутилась перед дівчатами в одягненому платті.

- Думаю він оцінить. Тільки колготки тепліші одягни, - а то ти загримиш в лікарню вслід за його братом. – сказала Соня. Вони разом з Оллі розсілись в мене на ліжку, а Свєта навпроти.

- Може він тоді полежить зі мною? – кокетливо повернула я плечиком.

- Або на тобі…- додала Соня.

- Краще, в тобі…- підколола Оллі.

Я кинула в неї подушкою.

- Романчук, не думала, що ти така зіпсована. – в мене знову горіли вуха.

- А що такого? Якби в тебе в планах не було нічого подібного вдягнула б щось страшніше, якісь мішкуваті штани і светр під горло, грубої в’язки.

- Оллі, він на неї так дивився, що светр-не-светр, а все одно закінчилось би цим. Давай підкрашу. – додала вона. – Легкий макіяж зовсім не пошкодить.

- Тільки, щоб нормально виглядав вранці.

- О, а ти лишаєшся в нього? Як цікаво. – протягнула сусідка.

- Не зовсім. Ми їдемо на побачення. Потім в боулінг з його друзями, а вже потім до нього.

- А як же його рідні. Знов їдуть на вихідні?

- Мама з сестрою. Вранці в суботу. Тарас лишається з Толіком. Думаю, ми не поб’ємось.

- Як жаль. - скривилась Соня. – Якби вони всі поїхали у вас би були гарячі вихідні.

-Це навряд. В мене завтра критичні дні мають бути, тож ніяких гарячих.

Подруги ще трохи похихотіли, а потім розійшлись. А я на побачення.

Я мало не перелякалась, коли до мене біля гуртожитку під’їхав незнайомий ланос. Та за мить перевела дух, коли з вікна висунувся Толік.

- Привіт. Швидше застрибуй. – махнув рукою. І я сіла, чекати додаткових запрошень не було сенсу.

- Знов взяв в ремонті. – констатувала факт.

- Степанич зичнув. То чому не скористатись.

- Ааа, ясно.

- В ремонті на довго не візьмеш.

- Жаль, але може це і на краще.

- Можливо. До речі, гарне плаття.

- Матильда подарувала. Чесно кажучи, воно тріщить по швах. Ще я для нього мало схудла. – чесно призналась. Хоча вже потім подумала, що навряд чи варто було йому про це розповідати. Та з роздумів мене вирвав смішок.

- Взагалі, ми можемо його зняти. – підморгнув він. – Ти коли-небудь займалась сексом в машині?

Мені стало дурно. І я відвернулась до вікна.

- Вибач, якщо сказав щось не те.

- Та ні, - я повернулась, він зосереджено вивчав дорогу. – Просто спогади лишились погані.

Це я прошепотіла та він почув, протягнув руку і стис мою. Ми минули світлофор, а потім перехід.

- Знаєш, було б добре замінити ці спогади чимось хорошим. – ледве вимовила.

І він навіть не заставив себе чекати, різко повернув кудись вправо і поїхав по маже неосвітленій вуличці. Коли будинків не лишилось і з’їхавши на сторону він вдарив по гальмах я сиділа вся зажата наче пружина. Міцно стиснувши кулаки і боячись дихнути.

- Та перестань же ти. Краще іди сюди.

Та я продовжувала сидіти дивлячись в темряву попереду. Тут була вже польова дорога і ніхто не їздив. Хіба такі, як ми…як повернутись назад я не знала. Тож повернула голову в сторону Толіка. Він сидів і дивився на мене, поклавши одну руку на кермо.

- Розслабся. Я ж тебе ні до чого не заставляю.

- Зробімо це і все.

Я розвернулась і вилізла з машини. Коли відкрила двері він був вже на задньому сидінні.

Ще за мить я сама обняла його і притулилась губами до губ. Але на мій порив був тільки легенький чмок і все.

- Думаю, нам обом варто трохи відпочити. – він нахилився і переключив радіо-хвилю. З динаміків залунала якась спокійна мелодія. Але я все одно не могла розслабитись. – Я ж бачу, що ти хочеш на зло мені потрахатись, а потім розійтись і знов грати ображену ще кілька років.

- Нічого ти не знаєш.

- Як хочеш…

Він мовчки притис до себе. І більше не ворушився. Моє ж напруження ніяк не спадало. Але він мене не чіпав і врешті я розслабилась. Зігрілась. І навіть задрімала.