7.2

Ми здіймаємось і йдемо. Толік бере фольксваген, що ремонтував на випробування. Ну і покатається. Це навіть добре. Якщо паскудно відремонтував машину, сам на ній же і загудеш. Хоча я вірю, що він знає свою роботу. Це видно по його роботі, поведінці і словах, це ясно по відношенню і кипі книг з кресленнями в кімнаті. Тому спокійно сідаю поряд.

Після обіду ми знову в майстерні, він допомагає з ремонтом чийогось рено, а до його дому ми йдемо пішки. П’ять хвилин і ми на місці.

А там нас чекає душ. По-черзі. А жаль. І він готує вечерю. Варить бульйон, готує фрі і салат.

Але це все зачекає…Ми реально скучили одне за одним. А може, це наші гормони. Не важливо. І зараз я вже навіть не певна, ми займаємось сексом чи любов’ю? який термін підходить нам більше? Просто ми дивимось у вічі одне одному і він просить не заплющувати їх. І навіть якщо я хочу цей незвичний момент продовжити у вічність він все одно закінчується. Та не в моїй пам’яті.

А потім ми вечеряємо. Знову заглядаємо в очі одне одному. Їжа смачна та зникає непомітно. Здається, поклади мені зараз хтось сіна і я б зжувала не помітивши…що я робитиму, коли настане завтра? Що?

- Дзвонив Коля, кличуть нас на боулінг, підемо?

- Як хочеш. Ти міг мене відвести ще вчора у вечері.

- Я просто пропоную розважитись, а потім повернутись до мене.

- Було б добре. В гуртожиток так пізно не пустять. – просто констатую я, мені страшно знайомитись з його друзями. А що як від їхньої думки залежатимуть наші стосунки? А може вони не сподобаються мені? Але він здається здогадується про мої страхи.

- Чесно кажучи, я і сам не хочу тебе вести, а може тобі хтось інший приглянеться більше… - напівжартома говорить він. – Бетмен і сам хотів приударити за тобою.

- Більше кажеш? А вони в ліжку краще? – прищурюю одне око.

- Не певен. Врешті решт, я не пробував. Сама спитай. Краще в дівчат.

- Щось я не зрозуміла…в яких це таких дівчат? – в моїх руках опиняється качалка і я жартома помахую нею.

- Які їх кидали. Полож бяку!

- Ща положу. – сміюсь я.

- Ти взагалі не про те думаєш. – він підскакує і вихватує в мене качалку кидаючи її на підлогу.

- А про що я маю думати?

- Про черговий раз. – Його рука опиняється в мене в трусиках, а пальці в мені. І я замість злитись стогну від задоволення. – Хм. Здається ти думаєш про те. – це він шепоче мені в губи.

- Ти просто сексуальний маніяк якийсь.

- На себе подивись. – він серйозно починає насміхатись. – Ти потекла вже від того, як я на тебе дивився. Скажи, що уявляла, як я трахаю тебе на столі. – я сержусь. Мені вперше не подобається ситуація.

- Нічого подібного. – грубо відрізаю я. – Прибери від мене руки.

Я намагаюсь відпихнути його та все марно. Він знову цілує мене і водить пальцями всередині, мимоволі я вигинаюсь і знову стогну.

- Клас. Мені подобається сердита кішечка.

Він роздягає нас прямо на кухонному столі.

І він був правий, я таки це уявляла. Не зовсім так, але в реальності все виходить краще. І я навіть лишаю йому кілька хороших подряпин на спині. Хай потім виправдовується перед друзями. Хоча, він швидше похвалиться. І нехай.

Потім ми таки приєднуємось до його друзів в боулінгу. Мені і далі страшно. Хоча тепер я просто боюсь не сподобатись. Після минулого разу мою впевненість у нас похитнути важко. Та як віднесуться вони? Цілком можливо, що не дуже. У друзів бувають свої ревнощі. І я навіть готова їх зрозуміти.

Та зустрічають мене на диво радо. Вони зайняли дві доріжки. Одну кілька хвилин тому для нас. І ми починаємо знайомитись. Тут є славнозвісний Бетмен. Він доволі симпатичний і звуть його Рома, дуг дитинства. Два Колі, один з роботи, а один однокурсник. Ігор, Андрій та Саша – хлопці з його двору. Досить різношерста компанія. І якщо врахувати, то фактично їх об’єднує саме Толік. Хоча, він був тільки початком. Зараз у них є спільні інтереси і без нього. Наприклад, брекданс. Туди, як виявилось ходять вони всі.

Тільки-от мене напрягає те, що я єдина дівчина. Не люблю бути в центрі уваги. Мені більше подобається самотність. А тут маса питань, усмішки і легкі постукування по плечах – так ніби я вже їх дружбан.

Після кількох ковтків я нарешті розслабляюсь. Кілька напіввдалих кидків і я щаслива. Та от Толік не в настрої.

Врешті ми їдемо до нього додому, завтра неділя і в нас ще багато часу удвох. Аж до обіду. Далі мій сон закінчиться.

- Ти чому такий сердитий? – запитую його я, коли ми лишаємось наодинці в машині. – Щось не так?

- Все не так. Ти занадто гарна. Тебе варто закрити і сховати від усіх.

- Здається ти перебрав.

- Нічого подібного. Вони всі так п’ялились на тебе. Думав повбиваю.

Тільки стисла кулаки. Тільки мені здається, що закидон трохи не в тему.

- Мені здалось, що вони цілком нормальні молоді люди.

- Ага, випендрювались, як могли. Проїхали.

В машині запала тишина. А потім Толік ввімкнув музику, Бумбокс. Досить очікувано.

На щастя до кінця поїздки він переборов себе і все-таки глибоко видихнув. Лише тоді я розслабилась. Не хотілось псувати хороший вечір.

Ми заснули в обіймах одне одного, без сексу, просто так. І таке було не менш приємно. Не пам’ятаю, коли останній раз спала з кимось в одному ліжку.