6.2

Коли виходжу в коридор там пусто. Він мене не почекав. А я надіялась на прогулянку, чи побачення. Здається я повна ідіотка. Подумаєш, поцілувались. Ногу перев’язав! З лікарями ти ж на побачення не ходиш. І зі всіма з ким цілувалась також. Тож закутуюсь у шарф тепліше і додому. Сьогодні в моїй кімнаті пусто, то ж можна буде спокійно постраждати.
На порозі мене також ніхто не чекає. Значить план страждань в силі. Хоча вже темно та тут повно ліхтарів і до зупинки зовсім близько. А може я навіть піду пішком, щоб оговтатись від по-справжньому пристрасних поцілунків. Хоча нога нагадує про себе.
Та біля того задрипаного барчугану знову стоїть їх компанія. На щастя дівчат там немає.
- Крістіна! – він перебігає дорогу мені швидше, ніж я встигаю подумати, про те, що не називала свого імені. – В тебе ж немає планів на вечір? Ходімо з нами.
- Толік. От скажи, нащо я взагалі тобі здалась? Круг тебе нібито крутяться дівчата і покраще за мене, то чого ти причепився? Може б ти знайшов би собі доступну дівчину і все таке.
- Я схожий на хлопця, який хоче доступних дівчат? – здається він образився.
- Одну я точно бачила.
- Ревнуєш? Поки дарма. – це він вже шепче на вухо. – Я думаю тільки про тебе, особливо, коли мастурбую.
- Та ти збоченець!
- Зовсім ні, просто звичайний хлопець зі звичайними потребами. А спати, як ти висловилась із доступними дівчатами в мої бажання не входить.
- З тебе ще причитається! – гукає хтось із групи.
- То що, підеш з нами? Буде весело. Ми думали на дискотеку.
- Навряд чи мені з моєю ногою варто на дискотеку.
- Будь ласка. Для мене це важливо.
- Чому?
- В мене днюха. І я мушу їм виставитись, це ж мої друзі.
- Покажи паспорт.
Я ще й досі йому не вірю, та коли він показує його мої сумніви розвіюються.
- А що там у графі сімейний стан? – жартую я, але він на повному серйозі відкриває мені і там. – Та ладно, я пожартувала. Просто, варто бути впевненою, коли ти трахаєшся з хлопцем, що його вдома не чекає дружина і четверо дітей.
- Четверо?
- А ти виявляється скорпіон…- переводжу я тему.
- А ти?
- Козерог, тобто плаваючий козел. Ферштейн? 
- Ти весела. А знаєш, ну їх, поїхали до мене. – він дивиться такими голодним очима, що я мало не розпливаюсь на місці.
- Правда? І що ж ми там робитимемо?
- Хочеш, питимемо чай з плюшками. Кіно, шахмати. Я приготую вечерю.
- Угум. Поїхали, я згодна на все вище назване і навіть більше. - Він зводить брову. – Тільки дай їм грошей на пиво, щоб вони не трезвонили.
За хвилину він повертається під свист і улюлюкання товаришів. Але мені вже все одно. Головне, що хлопець, який мені подобається кидає своїх товаришів заради мене, у свій день народження! Я зворушена.
- Це не моє авто, з майстерні.
- Ти ж його не вкрав? – сміюсь я. – Інакше ми будем, як Бонні і Клайд.
- Ні, ми відремонтовані обкатуєм. Якщо зробили щось не так, то переробляєм ще раз і претензій до нас немає.
- Цікаво.
Він відкриває двері, а потім закриває за мною і веде авто.