5.1

- Привіт! – Матильда привітно усміхається з екрану. – Вирішила зателефонувати тобі і перевірити твою німецьку. – Все це вона звичайно говорить німецькою і я теж.
- Все добре, я намагаюсь її засвоїти якнайкраще.
- Це добре. А як твої справи взагалі?
- Краще, ніж були. Тоді ви мені дуже допомогли!
- І я тобі вірю, це стало помітно. Не відразу, звичайно. – Ми з нею спілкуємось десь раз на два тижні. – і ти помітно схудла. Можливо, я і собі на танці запишусь.
- Якщо ви турбуєтесь про вагу, то чудово виглядаєте.
- Не лести мені, я знаю, що бачу у дзеркалі, мене це турбує не так сильно, як те, що втрачається сила м’язів. А я ще не настільки стара!
- Тоді вперед. А як зустрінемось покажемо одна одній майстер-клас.
- В особистому житті у тебе все добре?
- Нормально.
- Люба, я бачу, коли мені брешуть. 
- Гаразд. В мене його просто немає. Досі. Але це мене мало хвилює. Скоро іспити і мені необхідно подвоїти зусилля, щоб відмінно все здати.
- Тільки не перетрудись! Цілую, пака.
- Пака, татові привіт.
Хоча вона телефонує не часто – я звикла до Матильди. Можливо ми подружимось. Так вже сталось, що маму мені заміняли баба Марія і тато, тож на це місце вона претендувати не може. Але бути подругами – це те, що мене влаштовує.

- Я тут подумала, а ну ці танці. Давайте запишемось у спортзал. А ще я чула, що є одна класна дівчина, що викладає східні танці. Це навіть крутіше.
- Ага. Так я тобі й повірила! – сміється Соня. – Це все через того сексапільного мачо? Ага? Коли ви дивились одне на одного то аж іскри летіли.
- Припини, ми домовлялись – я йду на танці, ти перестаєш влаштовувати моє особисте життя.
- Правильно. Ти тільки-но захотіла їх кинути, і в мене прорізалось бажання забути про наш договір.
- Заспокойтесь. Обидві. Хай все лишається, як є.- Подумаєш, сподобалась ти хлопцю. Він не схожий на маніяка.
- Хіба тільки трохи сексуального.
- Соня! Ти ж з Костею.
- Та з Костею я, то що осліпла від того. Точно ні.
А я зла. Зла за те що почала цю розмову, за перепалку і на Соню. За те, що вона не сліпа. Ох! Та що ж зі мною!
Підходжу з боязню та при вході нікого немає і здається я навіть розчарована. Як же низько я падаю! Мені соромно. І я знову злюсь. На щастя мені було ніколи будувати ілюзії, тож руйнуватись нічому. Хіба думаю я, скажи він ще раз те саме, то відповіла б зовсім по-іншому і тисячі варіантів крутяться у моїй дурній голові поки ми йдемо до аудиторії.
Знову розминка і повторення старих па, викладач відкореговує кожного індивідуально. І це підвищує його оцінку в моїх очах. А потім хвалить мене за успіхи, тільки цього разу він не знущається. Ще пів сантиметра і я застебну трикляті джинси. А на новий рік мені буде в них навіть дуже зручно. А дві футболки вже дивляться на мені офігенно. Такий розклад гріє душу. І я намагаюсь виконувати вправи ще старанніше.
За вікном темно і холодно, а тут приємна атмосфера і радість. Добре, що ми тоді повернули в цю сторону. Навряд чи ми би отримували стільки задоволення від звичайних тренувань в спортзалі. А тут, зараз, всі сміються. За цей час ми звикли одне до одного. Серед нас є навіть п’ятеро мужчин, всі старші. Всього нас вісімнадцять. І сьогодні нас ділять на пари. Двоє прийшло сюди зі своїми партнерами, тож їм це без проблем, нам з подругами довелось стати в пари з дівчатами. Та це не здається мені проблемою. Ми розвиваємось двостороннє, адже хтось грає хлопця, хтось дівчину, а потім ми міняємось. Хоча багато рухів однакові тож все просто клас! І мені все вдається.
- Не забуваємо тягнути носочки! – наголошує викладач і паличкою стукає сусідів по нозі, а потім переходить до нас. – Крістіна, не заставляйте забирати мої слова назад, носочок. – І я теж отримую по нозі. – Тренуйтесь удома, те, що ви ходите сюди – надто мало. Розминку і розтяжки слід робити кожен день. Навіть коли ви не плануєте серйозно займатись танцями, а лише для себе. Тоді ви зменшите травматизм по розтяжкам ніг.
Ніхто не сміє перечити. Наш викладач правий, ми в цьому вже переконались неодноразово.
Та і що тут говорити, відколи м’язи залишив пекельний біль і я звикла – почала отримувати задоволення. Я втомлена під кінець, але не так, як колись. І мені все менше заважає власна фігура. З такими темпами за місяць я сідатиму на шпагат. Так, як в деяких танцях є такий рух, то це було б доцільно. 
Після заняття ми йдемо в роздягалку. Сьогодні всі задоволені, як ніколи.
- Я вже думала, що ми ніколи не затанцюємо! – говорить одна пані. – Але нарешті це сталось.
- Думаєш хороший варіант сісти в перший вечір на шпагат і лягти в лікарню? – питає її подруга. І в моїй уяві виникає картина, як її з розчепіреними ногами намагаються запхнути в карету швидкої. Я починаю ржати. І вони оглядаються.
- Що смішного? – запитує перша.
- Уявила нас всіх в перший день на шпагаті. – трошки змінюю правду я.
- О! це! А як було б хлопцям…
- І ми сміємось вже всі.
Хочу додому, в душ і щось перекусити. Треба взяти по дорозі піцу! І колу. І салат!