4.3

Та мої сподівання не здійснились. Вранці я проснулась від власного голосного чиху. Привіт, невідомий вірус! І це тільки жовтень, ще вся зима попереду.
Свєта майже одразу виставила літрову банку з медом, як компенсацію. З чаєм звичайно добре, та коли застуда почалась, то цим так швидко не зарадиш. Відходити доведеться кілька днів. А якщо врахувати, що постільний режим мені не світить, то затягнеться на увесь тиждень.
Потягуючи чай дивлюсь у вікно. Там нічого обнадійливого немає, за темними навислими хмарами десь можливо і є сонце, та нам воно недоступне. Варто витягнути шарф і шапку, а ще паперових носовичків – піду заражати однокурсників. Така в нас традиція. Дорослі рідко хворіючи лікуються так, як треба. Адже ти обов’язково щось пропускаєш…А іншим все рівно. Зараз єдиним виправданням може бути тільки кома. В такому випадку ти зможеш з’явитись тільки як тебе привезуть. А якщо в тебе екзамен, то краще здавати, навіть тоді. Жорстокі реалії виживання у соціумі. А потім ми дивуємось черствості людей, підлості і ницості, відсутності співчуття.
У Стаса на мене співчуття не вистачало точно. Ледве увійшовши в аудиторії він почав мій мозковий штурм. І йому було абсолютно пофігу, що з мого носа рікою течуть соплі. За задану практичну він задав усі можливі і неможливі запитання, які я відповіла всі. На щастя подруги допомагали готуватись до його пар, інколи ми це робили прямо по телефону. І цей жах триває вже півтора місяця. На щастя його пар в наступному півріччі немає, тож мені від цієї думки легшає. І я майже щаслива сідаю за парту.
- Ви не думаєте, що занадто старанно і прискіпливо опитуєте Крістіну? – обурено запитує Сашко. – Хіба не видно, що вона хвора.
- Тоді їй не варто було взагалі з’являтись на пари. Хворим слід йти до лікаря.
- А до сьогоднішнього дня всім здавалось, що ви закохались… - заявила Ангеліна, а наші хлопці подавили смішки.
- Студентка Новосад, таке неприпустимо.
- Що ви маєте на увазі?
- Ваша поведінка.
- Оу. Не знала, що констатація очевидних речей неприпустима.
- Я згоден з нею. Або у вас нездорова тяга…гаразд, здорова. – підтримав Андрій. – І це не комільфо. Або ж це свідчить про ваш непрофесіоналізм в опитуванні студентів. Відповідати більше я не хочу, проте ви явно виділяєте Крістіну. Спочатку це було не так помітно, але якщо добре подумати, то з початку навчального року.
- З минулого року я побачив, що студентка слабша у предметі і просто допомагаю їй. Нічого особистого. Але, якщо ви такі настирливі, буду від сьогодні намагатись приділити вам більше часу.
- Було б непогано, мені вам потрібно п’ять практичних здати. – Констатує Костя.
- Тоді приступимо. - На цій ноті лунає дзвінок. – Наступного разу розпочнемо з вас.
- Ви повторюєтесь. Мені ви казали це минулого разу. – сміється Ангеліна. – Сподіваюсь, Станіславе Володимировичу, що так і буде.
Під наш марш з аудиторії він прокашлюється і закриває журнал. Здається мої однокурсники врятували мене сьогодні взявши удар на себе. Тепер він мучитиме всіх. І винен мій довгий язик.
- Не парся. – зупиняє мене Андрій, він зараз староста групи. – Це все сплановане. Просто сьогодні була остання крапля.
Я реально зворушена.
- Дякую. – шепочу я і витираю соплі.
- Та ладно, ми ж горою за своїх.
- Ти і справді йшла б додому. – просить Оллі, вона, як завжди більш чутлива за Соню. – Ти паскудно виглядаєш.
- Ще три пари.
- Забий. – підходить Соня. – І коли ти встигла?
- Та чекала, поки сусідка закінчить розважатись, під гуртожитком. От і промерзла.
- Так. Зараз ти йдеш в аптеку і в гуртожиток. І спробуй з’явись на парі! – наказує Соня. 
І я йду. Мене реально накрило.
В аптеці беру кілька пакетів протизастудного порошку і мукалтин. Жару в мене немає. На вахті мене легко пропускають. Хоча не вітається, коли студенти пропускають пари. Та по мені вже видно, що я таки хвора. Вахтерка тільки скрушно хитає головою і додає, що одягатись пора тепліше, а то попривикали міні та без шапки. Хоча міні в мене навіть немає. Я взагалі рідко купую собі одяг. Єдине міні, це те плаття від Матильди, в яке я ніколи не влізу…
Смс по скайпу татові, що я хвора, щоб не будив дзвінком і я лягаю спати. Прокидаюсь лише, щоб випити порцію гарячого трав’яного чаю і сходити в туалет. А потім наступного ранку, мені краще, та я забиваю на пари. Це звичайно, гидота, та полізли зелені соплі і це означає, що я  виздоровлюю.