4.2

Жовтень пригрів. Не сподівалась такого після дощового вересня. Більша половина листя вже опала і дерева на цьому райському сонечку стояли, як оголені сиротиночки. Жаль, в мене немає влади повернути їм зелене листя, і жовтого теж немає.
До середини жовтня я настільки звикаю, що ноги майже не болять і вже не йду до Оллі додому. Можливо, ми заважаємо її рідним. Вони привітні і нічого не кажуть, та це ще нічого не означає.
В гуртожитку нас двоє, тому я ніколи не буваю самотня і мене завжди зустрічає сусідка по кімнаті – Свєта. Ми з нею не такі дружні, як з дівчатами та цілком толерантно ставимось одна до одної. Жаль, що вона закінчує четвертий курс. Потім підселять когось іншого і потрібно знову звикати і притиратись. Це ще добре, як пощастить.
Тільки-от дарма я не зателефонувала їй, що буду сьогодні раніше. І по цій дурній причині відкривши двері власної кімнати я застала в ліжку своєї подруги її хлопця. На щастя в цей момент сексом вони вже не займались. Ключове слово – вже! 
В цей момент я подумала, що класно було б зняти квартиру. Щоб не залежати від когось. Адже на її місці могла бути я, хоча навряд. Останній і не зовсім вдалий досвід настільки близького контакту з протилежною статтю в мене був більше, як три роки назад. 
Ми зустрічались кілька місяців, це було ще в гімназії. Він не був особливо настирним і мене це влаштовувало. Та й що могло бути крутіше, ніж симпатичний хлопець з випускного класу! Я взагалі дивувалась, як він звернув на мене увагу. А потім був його випускний, на який він запросив мене. Це була реально перша моя справжня вечірка і перший алкоголь. Вдома мені його ніколи не пропонували, тож я уявлення не мала, як все обернеться. А обернулось все сексом на задньому сидінні машини його друга. Поганим сексом. Не можна сказати, що він мене заставив, я і сама здогадувалась, що щось подібне відбувається між тими, хто зустрічається і морально давно готувалась до подібного фіналу. Тільки це і справді був фінал. Після цього він мене просто кинув. Написав смс-ку, що ми занадто різні…
Тоді мені допомогла саме Соня. У неї не було подібних проблем. Та з моїми вона впоралась, здебільшого. І підтримувала всі ці роки.
А тепер мало того, що хлопці до мене не особливо липнуть, то я ще й зациклена на обов’язковому фіналі з негативом. Коли я бачу обличчя чергового кандидата у мої хлопці я можу майже зі стопроцентною гарантією сказати, що від нього очікувати. І навіть, коли Адріан почав проявляти знаки уваги – я вже тоді знала, що він хороший, але нічого не буде. Чесно кажучи такі знання хоч злегка і упередженні та не дають наробити дурниць знову. І тепер я вживаю алкоголь, курю, коли ніхто не бачить, вкрай рідко та все одно не можу так, як Соня. Принаймні, так, як вона робила раніше.
Даючи фору сусідці курю за гуртожитком. За таке можна вилетіти. А як взнає тато – по голові не погладить. Він не заслужив на таке. На таку погану доньку. Певно, я як і маман…
Від цього порівняння пробігає холодок по спині і сигарета падає з рук, я топчу її і якраз телефонує Свєта.
- Не парся, все ок. – говорю їй я. – З тебе чай.
Потім ми п’ємо удвох чай. З коньяком. Вона ще й досі червона, як буряк. Мені ж майже все рівно. Тільки змерзла. Сподіваюсь застуди не буде.