22.5

Толік

Втікати від відповідальності було не правильно, та коли на днях Валька знову підловила мене я вирішив зробити по-своєму.

- Толік, чому ти не береш трубки?

- Бо не бачу сенсу. Є єдиний момент, я одружусь з тобою і всиновлю дитину після її народження. Тільки є умова – ти спочатку народжуєш і робимо ДНК-тест, в абсолютно незалежній клініці. Якщо дитина моя я не відмовлюсь.

- Вона твоя. Навіщо ти вигадуєш ці дурниці з тестами? – заскиглила Валька. – Щоб час потягнути?

- Ні в якому разі. Не хочу брати відповідальність за чужі пригоди. Мені своїх проблем вистачає.

- Але ж ти козел. – пирхнула вона.

- Нехай. Але твоє небажання робити тест говорить само за себе. Було б добре, щоб ти трохи перетрусила мозок і пригадала з ким спала влітку.

- Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.

- Ти любиш не мене, а ідею, що я буду твоїм. Думаючи, що тобі буде добре від цього. Але ти помиляєшся. Ти хвора сталкерша.

- Як ти можеш ображати матір своєї дитини!?

- Пошукай нарешті її справжнього батька і відчепись від мене.

Від таких зустрічей я був не в гуморі ще кілька днів. Обіцянку свою я планував здійснити. Якщо тест буде позитивним, звісно. Але я знав – не буде. Не настільки я бавлюсь випивкою, щоб нічого не пам’ятати.

Але не ці дні. Ці дні я фактично не виходив із запою, щоб нічого не відчувати. Хоча головний біль це те, що мене не покидало останні дні. Привіт алкоголізм?

Тут ще Бетмен написав, що хоче зустрітись. Знає в якій я сраці. Тоді верз казна що, і тепер планує? Чи гроші на травку кінчились?

Домовились зустрітись після занять, у дворі неподалік був барчуган, де ми і присіли. Ромка був сам не свій, по ходу знову під наркотою.

- Бро, треба поговорити.

- Бетмен, тільки не кажи, що тобі бабло потрібне, бо ми працюємо в одному місці і заробляємо майже однаково.

- Та я не про це. Дров наламав.

- Що в тебе там? - Хоч я злився і він веде себе часто, як ідіот, але ми друзі.

- Бляха, Толік, тут таке. Це я батько тієї дитини.

Перепитувати не було сенсу. Я сидів мовчки і перетравлював інфу, яка впала на мою голову. Отже, мій друг облажався, а я пожав плоди.

- Я не знав, що вона вагітна. Вона нічого не говорила.

- Тільки мені говорила і я вам розповідав.

- Але я не знав який строк. І буває, дівчата брешуть про це. Я всерйоз думав, що вона просто шукає причину, щоб ти її не відшивав.

Не схоже, що він брехав. Нести всякі дурниці в нього талант. Але брехати – ні. Він навіть в дитинстві хоч і завжди отримував більше всіх нас – ніколи не обманював.

- Я сказав Кріс. – ошелешив він мене.

- І що вона? – з надією запитав я. – Вона говорила щось про мене?

- Попросила розповісти це тобі.

- Бля, але ж ти. Міг до мене першого прийти. Здається, я твій друг.

- Вона б тебе знову слухати не захотіла. А мене послухала. Чи ти вирішив не повертати її?

- Спочатку б з Валькою розібратись.

- Я сам. Я знаю, де вона живе. І як батьки виглядають.

- Ромка.

- Отакий я, будемо вирішувати з ними на місці. Думаю, вона до тебе більше не полізе.

- Дякую, бро.

- Ти б з Кріс вже помирився, а то боляче дивитись на тебе.

- Мабуть, не сьогодні.

Сумбур – це одне слово, яким можна було назвати мої відчуття. Забагато. Я відпустив Бетмена, а сам сів за барну стійку. Замовив стопку горілки. Це те, що допоможе сьогодні. На роботі зайвим не буде. А може, ще одну?

Стало зовсім добре. Адже тепер Кріс повернеться. І ще пожалкує, що не вірила моїм словам.

Степанич сонно дрімав за столом в кімнаті. На диво нікого не було. Я потріпав його по плечу.

- О, Толік. Вже яка година, а я тут розіспався трохи. – він потягнувся, аж кістки затріщали.

- Та не так пізно. – я і собі глянув на годинник, була шоста.

- А як кого пропустив?

- Значить, погано стукали.

- Народу сьогодні мало, можеш піти на годинку-другу додому. Пізніше, може більше буде. А то тут двом робити нічого.

Мені в мозок миттю прийшла геніальна ідея. Раз є час, то можна зганяти до Кріс!

- Степанич, а машину не позичите? Я б до Кріс катнув на ту годинку.

- Та чому б і ні. – він вийняв ключі і поклав на стіл. – Розважтесь там гарненько. Можеш і довше побути. Діло молоде, знаєш. Тільки заїдь на заправку по дорозі, бо пальне закінчується.

- Заїду. Дякую.

Назад заїду, вирішив я, в першу чергу хотів помиритись. Це мучило мене і не давало нормально спати вночі.

Чомусь у мені сиділа впевненість, що сьогодні вона в гуртожитку і навіть пробачить мені, тож вирішив зробити сюрприз.

Автівка слухняно завелась і покотилась по дорозі. Але сьогодні слизько. Я ледве впорався на першому повороті і довелось скинути швидкість. Мої мрії перенестись до коханої на швидкості світла пали прахом. З такою дорогою я їхатиму вічність.

Я стукнув рукою по керму з досади.

Та щоб воно! Вирвався шанс, де все може закінчитись хеппі-ендом так погода не заладилась.

Може їй купити квіти? Чи щось смачне? А якщо її не буде, що тоді? І взагалі, чому вона ще й досі не зателефонувала і не написала нічого. Вирішила, що я їй на хрін не потрібен з потенційними дітьми і сталкершами на хвості? Я на мить відволікся на телефон, щоб перевірити чи не писала вона мені. Коли підняв очі, то все відбувалось, як у тому сповільненому кіно.

Раптом перед очима на перехід вибігла жінка з дитиною. За секунду буквально. Я вдарив по гальмах, але це нічого не дало, авто далі їхало. Крутанув у бік і на швидкості врізався в дерево збоку. Рвонула подушка безпеки, а в очах потемніло.