22.1

Кріс пішла, тупо відшивши мене і в мені зараз боролись два відчуття – погнати за нею навздогін, або ж прибити мою проблему.

Голос розуму говорив – нічого не допоможе. Не сьогодні. Я обминув нав’язливу проблему, яка тепер стала моєю. Одягнувся і пішов на вулицю, вона ще намагалась бігти за мною, та дарма. Брати відповідальність за чужі дурощі - не моя прерогатива. Відколи загинув батько я думаю про сім'ю і намагаюсь з усіх сил допомогти матері. Я не роблю дурниць. І коли я запрошував Кріс – це не було дурницею. Ця тендітна мала вже давно подобалась мені. Я побачив її ще першого дня на танцях. Але такі дівчата рідко помічають таких, як я. Довелось побути «повним поганцем». Інколи я вмикаю цей режим, але в крайніх випадках.

Це був саме той випадок. Це вперше мені так сильно сподобалась дівчина. І коли вона пристала на мою пропозицію це просто знесло голову.

А тепер вона пішла. Я набрав Бетмена.

- Ромка, як на рахунок того, щоб зустрітись?

Через пів години ми вже сиділи в барі в центрі і пили. Поки тільки пиво.

Ромка захопив ще з собою Сашка та Ігоря, тож в нас назбиралась ціла компанія.

Мені потрібні були друзі чи ще хтось, щоб не дали наробити сьогодні дурниць.

- Брайчер, а з чого збір? Середина тижня. – Сашко цмулив пиво і поглядав скоса.

- Посидіти просто так не можна?

- Ясно. Не та доза. Панянко, принесіть йому щось міцніше. Горілки, наприклад. Грам двісті.

- Та не треба мені горілки.

- Несіть панянко, я оплачу.

- О, Бетмен, твоя ставка зіграла вчора? – зацікавився Ігор. Рома оглянувся по сторонах і прошепотів.

- Виграв п’ять тисч.

- О! Так сьогодні ти пригощаєш! – радісно загорлопенив Сашко. Я вже давно за твій рахунок не пив.

- Вже нема, так що й не будеш. – скривився Рома. – Потім я їх програв в автоматах.

- Ну що, легко прийшло, легко пішло. – засміявся Ігор.

Балувався серед нас тільки Бетмен. І, ніби, й розумний хлопець. Математику шарить, сидить рахує імовірності, а міг би вже інженером бути і цілком можливо, заробляти потім куди більше, ніж вигравати. Але ж то працювати треба. А сама думка про роботу йому не імпонувала.

Офіціантка принесла випивку і я таки випив стопку. Не знаю для чого. Сміливості мені не бракувало. Просто в середині пекло, а тепер стало ще гарячіше.

- Мене Кріс кинула.

Здається я обірвав на пів слові Ромку, який з щасливим виразом обличчя розповідав про свій виграш.

- Бля. І чого? Ти вів себе, як мудак? – першим відреагував Сашка.

- В тім то справа, що ні. Пам’ятаєш Вальку? Вона знову об’явилась. Тепер в неї нова історія – вона вагітна. І саме найгірше, що вона і справді вагітна.

- Це ж не ти? – Ігор і собі налив стопку.

- Та ні. Вона б родила досі, не слон же.

Бетмен заржав.

- Але вона це все Кріс розповіла. І вона їй повірила.

- Чувак, ви знайомі два-три місяці. Чого ти хотів? – Сашка був правий.

- Та забий. В тебе таких ще вагон буде. – бля, навіщо я покликав Бетмена. Замість того, щоб почути щось конкретне, він знов несе цю ху*ню.

- Не можу я забити, бо кохаю її.

- Ууу. Ти вляпався чувак. – Сашка поплескав по плечу. – Офіціант, ще п’ятсот, будь ласка.

- Ситуацію розрулити можна. Потрібно взнати хто батько її дитини і вуаля, до тебе більше претензій не буде. – Ігор був, як завжди геніальний.

- Ха-ха, як то я сам не додумався. Що мені до того з Кріс робити?

- Якби ж ми знали. – Ромка сидів, як ніколи похмурий. – І скільки місяців?

- Шість десь. Тобто, влітку вона залетіла.

- Може, почекати ще тих кілька місяців і зробиш тест? – Сашко і діло говорив, я сам так думав.

- Кріс. Що з нею буде за цих кілька місяців? Вона вже телефон вимкнула. А що потім буде?

- Ввімкне. – Ігор знову випив стопку. – Напиши їй, всеодно прочитає.

- Якби ж то вона повірила на слово. – мені було паскудно, як ніколи.

- В тебе поки що нічого немає, окрім слів.