8.2

У вівторок він не прийшов.

А потім не прийшов у п’ятницю.

Тепер мені стало зрозуміло, що все що сталось минулих вихідних варто лишити у минулих вихідних. І нічого тут не поробиш. В принципі, надій на вічне кохання і смерть у один день в мене не було. Тож варто було завершувати з самоїдством. Тим більше, що мене чекала маршрутка в Рожище. А там бабуся і підготовка її до знайомства з Матильдою і Людвігом.

Купила квиток я ще вчора, тож сьогодні спокійно засунула сумку під сидіння (багажного відділення тут не водилось) і ми щасливо відчалили додому. Хоча, де тепер мій дім? Коли живеш в різних місцях починаєш губитись. Може рідний дім, де вода і повітря, що тебе зцілюють і не тільки тіло, а й душу. В баби Марії вдома мені і справді було легше. Але тільки вдома. Вже наближаючись мене завжди опановували не дуже приємні спогади і виникало бажання повернути назад. На навчанні було легше.

Як і завжди у подвір’ї голосно гавкав Дружок. Він взагалі гавкав і з причини і без, може тому, що сидів на прив’язі. Але сам винен, з’їв бабі кілька курчат, які сам же мав стерегти. В подвір’ї заметено все листя і навіть куп немає, значить дядя Міша постарався. Це і добре. Баба Марія виходить з кухні і обіймає мене. Я теж скучила. Вона заміняла мені маму. Та що там, вона і є моя справжня мама. Питає, як я, відповідаю, що все непогано, що вчителі танців і німецької хвалять мене.

- Ну то й добре. Ходи-но, я до твого приїзду червоного борщу наварила, і лінивих пиріжків напекла, і звісно налисників зі сметаною. – Я зворушена, дякую, і кажу, що не варто їй так напружуватись. Та вона сміється, нащо тоді взагалі жити.

Поївши пропоную їй подивитись фото, що прислав тато на ноут. Завжди приїжджаю з ним. Бабуся не дуже рада знайомитись з німцями, але мовчить. Хитає головою.

Здається, не будь Матильда німкенею, то вона відразу прийняла її і заходилась би борщем годувати.

Лежу у своєму ліжку в протопленій грубкою кімнаті і згадую минулі вихідні. Не так я проводила вечір п’ятниці. Це звісно зовсім не означає, що сьогодні поганий вечір. Він хороший і добрий і можливо, повториться ще багато разів. Та той вечір я б повторила також, але це неможливо. Я цілий тиждень уявляла собі, що буде, як ми зустрінемось на тій доріжці, де вони зазвичай зависають, та його не було. Були всі, окрім нього, навіть Бетмен посвистів услід. Та на цьому все закінчилось.

А мені сподобалась його відвертість і підхід до життя. Він зовсім не схожий на мого першого, чи на Адріана. Той звісно непоганий. Та він і тоді не був моїм типом. Невже потрібно було приїхати додому, щоб зрозуміти, що він мені настільки сподобався!? Пальці вже набирали його номер, коли я ледве зупинила себе. Якби він хотів, то сам би написав, чи зателефонував. А так…Хоча, він так і не взяв мій номер. Можливо, він ніколи і не планував телефонувати. А я тут лежу і страждаю.

Знову дозволила собі те чого не дозволяла раніше. Уявила, як ми знову кохаємось і почала пестити себе. І чому я не робила цього раніше?

На тумбочці бзимкнув телефон вибивши мене із ейфорії задоволення. Взяла його чистою рукою. Смс:

«Сподіваюсь ти думаєш про мене і, уявляєш нас зараз разом…»

Що за херня!? Я аж підскочила на ліжку, все задоволення змило, як рукою. Сподіваюсь, це не якийсь маніяк. Вже в руках мені прийшло ще одне смс:

«Пробач, що не телефонував, не мав номер. А.Б.»

Ще раз прочитала ініціали і нарешті до мене дійшло. А. – Анатолій. Відкинулась на подушку і закліпала очима в темряву. Він написав. Він звідкись дістав мій номер. Смс:

«В Тараса бронхіт».

Аякже мама? Хоча, вона в них одна. Тож нічого дивного. Тепер зрозуміло, чому його не було. І я відчула себе винною. Це ж я його вигнала, і номер не дала, і сама не перетелефонувала, коли він не прийшов ще у вівторок. Хоча, мені просто не хотілось нав’язуватись.

Тепер я сама набрала його номер. І він одразу взяв трубку, навіть гудок не пішов. Ми проговорили майже три години. І говорили б ще, тільки я таки розбудила бабусю, вона наказала спати і не заважати іншим.

Хоча, чи могла я тепер заснути? Звісно ні.

Виявилось, що у Тараса бронхіт і він у лікарні. Він з ним вдень, а мама вночі. А він уночі працює в майстерні. Тож і не було часу на хобі. А малого ще тиждень мають тримати в лікарні. Тож ми домовились, що я прийду до них туди, провідати, у понеділок.

Хто дав мій номер він так і не сказав.

Буду вдячна за лайк та комент♥️