12.2

На касі можна було взяти в оренду ролики і все спорядження до них або ж прийти зі своїм. Так, звісно, дешевше якщо кататись постійно і ходити сюди також. Але в нас практично одноразова акція. Тож ми підібрали спорядження і пішли переодягатись.

- Скидайте зайвий одяг, бо зараз будемо всі мокрі закомандував Костя. – чомусь після того, як Соня погодилась з ним зустрічатись він трохи офігів і почав вважати себе мало не головним в нашій компашці.

Ми з Толіком усілись поряд і почали взувати ролики.

- Я чогось думав, що ми кеглі покатаєм.

- Хм…чому ж ти зразу не казав? Могли б і туди піти.

- Та я ж не знав, що будуть твої друзі.

- Тобі не подобаються ролики?

- Середньо. Мені більше скейт до душі. Його в танці можна задіяти.

- Значить, наступного разу йдемо куди ти скажеш. Обіцяю, що більше без сюрпризів.

- Та все ок. – він усміхнувся мені і ніби щиро.

Поки ми одяглись, то Соня вже встигла вибратись на роледром і показувала віртуозні піруети.

Костя кіпішуючи і поспішаючи до неї все не міг зашнурувати захисту для рух, а Оллі вже починала жартома насміхатись з нього.

Потім ми всі почали спускатись до Соні.

- Так. Хтось тримайте мене, бо я не вмію кататись. – пискнула Оллі і розчепірилась біля труби, що оперізувала катальну зону.

Сашко картинно видихнув і подався до неї, зосереджено пояснюючи, як їй правильно поставити ноги, щоб вони відразу не розїхались в шпагат.

- Ну що? А ти вмієш кататись? – підморгнув Толік.

- Трохи. Колись в дитинстві я непогано їздила, але з тих пір пройшло кілька років.

- Може тебе потримати? – він подав руку і я з радістю вчепилась в неї, наче то було рятувальне колесо.

Один рух, другий, м’язи почали згадувати те, що вміли досить давно. І чому я цього не робила. Несміливо відпустила руку мого хлопця і поїхала вперед. Якимось дивом не збита іншими ролерами доїхала до другого кінця арени. І розвернулась біля стіни.

Толік побачивши, що я тримаюсь не гаяв часу, а спокійненько зробив декілька піруетів наче досвічений ролер, а потім з маху прилетів до мене.

- Та ти класно катаєшься, а ще нив при вході. – скорчила я гримаску.

- Просто я не фанат. Є речі, котрі приносять більше кайфу, от і все. Поїхали далі? Тебе тримати?

- Давай сама буду, бо так і не пригадаю як це.

Послухавши мене Толік рушив уперед, а я за кілька кроків за ним, намагаючись повторити його руху. І все виходило та в якийсь момент що пішло не так, я заточилась і впала на руку, чітко відчувши, як всередині щось хруснуло і її пронизала дика біль.

- От. Курва! – вилаялась я зовсім розлігшись на арені.

- Що сталось? – в очах Толіка була суцільна паніка.

- Та рука, я приземлилась на неї, тепер болить.

- Вона не тільки болить, а й опухнути встигла майже миттєво. – Він вже легко торкався пальцями болючого місця. – Це може бути перелом. Зараз я тебе роззую і дійдеш так, а потім викличемо таксі і в травмпункт.

- А хіба він працює, тож неділя?

- Ти ніби в іншому світі живеш, сонце, приймальні цілодобові.

- Він швиденько мене роззув і взявши в одну руку мої ролики під іншу мене повів до виходу, ніби маленьку.

- Що сталось? – під’їхала Софі.

- Здається вона зламала руку. – констатував Толік.

- Тоді потрібно в лікарню і негайно.

- Знаю я, зараз викличу таксі і поїдемо.

- Тоді я з вами.

- Сонь, розважайтесь собі. Ми все вирішимо самі. Заспокой інших, ок? – я махнула рукою в сторону Оллі, яка вже чимчикувала до нас і Кості, який теж їхав.

- Ну ок. Я наберу тебе ввечері.