12.1

Друзі вже чекали на нас в піцерії. Соня мало не розляглась в обіймах у Кості на невеличкому диванчику біля стіни, Сашко ж умостився навпроти них. Збоку метушився молоденький офіціант, розкладаючи прибори.

- Всім привіт! І так, знайомтесь, Соня, Костя, Саша. – по черзі я вказала на моїх друзів. – Толік.

Сашко підвівся і потис йому руку, Костя ж явно не хотів вилазити з-під Соні, тому подав здалеку.

Потім ми розсілись. Оллі сіла біля Соні, а ми біля Сашка.

- Ми вам замовили сік і піцу. – заговорив Костя. – Пиво якось іншим разом буде, до тих розваг, що планувались воно не бажано.

- Все ок. Я взагалі рідко вживаю. – не покривив душею Толік. – А що планувалось?

- Думали на роледром піти, а потім в кіношку, через дві години має бути непогане.

- Непогано. Кріс, ти як?

- Та я за все, аби з тобою.

Друзі заржали за столиком, а офіціант приніс свіжоспечену піцу і сік, а ще нагетси з картоплею. Нормальненько, я хоч і поїла в гуртожитку апетит був звірячий, тому одною з перших витягла шматок піци.

Хлопці почали теревенити про розмову та навчання, а я мимоволі переглянулась на дівчат, вони теж спокійненько їли собі, ніби й нічого не сталось. Невже все ок?

В якийсь момент запанувала тиша і тут стрепенувся Костя.

- Забув вам повідомити, бо чекав поки зберемось усі. Ми з Сонею переїздимо, тож запрошуємо вас на новосілля. Квартира, звісно, не власна, але то поки що…

- Нічого собі, вітаю! – запищала Олівія.

- А я думав ви жартики все. – підколов Сашко.

- Це ж як кльово. Що вам на новосілля придбати.

- Та нічого такого не потрібно. – знітившись відмахнулась Соня. – Меблі є, навіть посуд частково. Для зйомного житла це крутезний варіант і недалечко від центру, тож тепер зможемо гуляти частіше.

- Е ні. – забурчав Костя. – Ти хочеш, щоб я тебе так швидко відпустив, та ж я тільки заграбастав тебе собі.

- Капець, ну подивіться на нього – ми навіть не одружені, а він вже командує.

- Ну хтось же має.

Видно було, що Соні не сподобався ні його тон, ні слова сказані, але щоб не сваритись і не психувати в колі друзів вони скорчила гримаску і промовчала. Та норовлива Соня, яку я знала – промовчала. Що ж це коїться, невже і справді в Костю закохалась? Я ж, як і Сашко, думала, що це новий скороминущий роман і вона його кине швиденько. Але вже майже пів року пройшло, а може й більше з того часу, як вони зустрічаються. Он навіть вирішили з’їхатись і спробувати жити разом.

Крадькома поглянула на Толіка. Чи чекає нас щось подібне? Навряд він кине маму з малим наодинці. Чи наші стосунки приречені?

- Кріс, все окей? – тихо спитав мене він, зловивши мій задумливий погляд. – Якщо тобі зле чи некомфортно, то можемо піти.

- Та ні, все гаразд. Просто задумалась…

- Теж хочеш на квартиру? – примружився він.

- Це поки не найкраща ідея. – висловила я загальну тенденцію. – Ти якраз довчаєшься і нема чого зриватись з місця.

- Хм..в цьому є резон. Але якщо надумаєш…

- То обов’язково скажу тобі. – абсолютно щиро збрехала…і трошки заболіло від цього.

Ну як я можу йому сказати, ми заледве два місяці разом. Він дбає про свою родину і справді має закінчити універ. Навіть, якщо у нас все буде окей, то я не збираюсь грати егоїстку. Поживемо – побачимо.

Після перекусу, який більше був схожий на обжирання ми спершу вирішили піти на фільм. Адже в такому стані кататись змогли б хіба хлопці і то не точно.

На той момент йшла романтична комедія, жанр нас всіх впринципі влаштовував, тож до всього ми запаслись попкорном і колою і ще дві години споглядали, як подружка нареченої намагається розібратись зі своїм новим коханням.

Особисто мені попкорн вже не ліз. Після такої кількості їжі я навіть дихати не могла, тому просто розляглась на своєму кріслі. Толік в якийсь момент взяв мене за руку і переплів наші пальці. Так приємно і хороше стало. Усміхнулась йому в напівтемряві.

- Дякую, що прийшов сьогодні. – ледве прошепотіла.

- Це тобі дякую. Чудесний вечір.

Після перегляду ми все ж подались на роледром.