2.4

Додому ми повертаємось з величезною горою пакетів. Футболки і джинси з розпродажу – прямо за копійки. Маленьке чорне плаття М-розміру. Туфлі і пара кросівок, нова куртка на осінь і рюкзачок. Що ще хотіти для щастя? Татові триста євро і ще сімдесят за плаття Матильдиних більше немає. Зате в мене шмоток на два роки вперед, а може всі три. А потім в село, до лісу ходити, на город сапати. Більшість їхніх речей витримують перевірку роками, плямами і щоденним пранням.
Сьогодні я засинаю брудна і без вечері, на нерозстеленому ліжку. А в снах магазини, сотні і тисячі вішачків з одягом крутяться навколо мене і намагаються догнати. Ось тобі перший справжній шопінг.
Зранку я виявляю, що всі футболки вибрані мною на розмір менші ніж я ношу, і джинси теж! Матильда! Як я її люблю! Невже ми викинули майже чотириста євро в трубу? Може не пізно все поміняти. Одне плаття, в яке я не влажу – це ще нічого, а повсякденний одяг, що тріщить по швах і не застібається – це проблема.
Врешті я роблю вигляд, що нічого не помітила. А що як в мене вийде схуднути. Хоча, постановка питання невірна. Мені точно вийде схуднути хоча б на розмір – не одразу, але я це зроблю.
Тиждень в гостях закінчується непомітно. Старенькі приїздять знову, цього разу попрощатись. Передають подарунки бабусі і я дякую, хоча непевна, що вона носитиме темно-зелену бархатну шаль, чи їстиме їхнє печиво, або питиме вино. Мені її і справді жаль, та часи міняються і ситуації теж, не всі люди однакові.
Матильда обнімає і запрошує знову, на зимові канікули, обіцяє приїхати сама. Навіть Людвіг і той похнюплений. Не впевнена в причині його горя – чи то відсутність мене, як математичного генія, чи як куховарки…
- Приїзди до нас. Тобі сподобається.
- Якщо ти варитимеш їсти, то приїду.
- Тоді обов’язково.
Татко теж обнімає всіх і ми вирушаємо. Ми знову будемо ночувати в готелі. Якби я вміла водити авто, то ми їхали б увесь час…
Матильда говорила, що ти хочеш записатись на фітнес чи щось подібне. – пригадує тато.
- Це все, що вона казала? – запитую його.
- А мала ще щось?
- Та ні нібито, просто хотіла на додаткові курси мови піти.
- Добре. Виясниш скільки будуть гуртки і скажеш, гроші я вишлю. Тільки не транжир дуже. Сама ж знаєш, я збираю гроші на квартиру. А вони там недешеві. Хоча, якщо захочеш, то можеш лишатись тут, придбаємо житло на місці. В тебе повно часу, щоб подумати. Врешті-решт, ти могла б приїхати на практику до нас, я б підшукав тобі місце. Адже закордонна практика це престижно.
- Я тільки за, поговорю з зав кафедри і деканом про таку можливість.
- От і добре. Мені б хотілось, щоб ви були поряд, ти і бабуся, тільки, як вмовити її не уявляю.
- І я…
Ми обоє важко видихаємо і повисає мовчанка. Тато вмикає програвач в авто з музикою стилю кантрі і ми пливемо серед машин по трасі, зупиняючись тільки купити поїсти, а ввечері в придорожньому готелі.
А я все думаю про бабусю і про те, як переконати її і чи взагалі нам коли не-будь це вдасться.

Якщо подобається історія, то не забудь додати у бібліотеку, щоб не загубилась💗