21.3

Прокинулась я розбита і дико мучила спрага.

Я взяла мобільний – досі вимкнений. І батько, мабуть, хвилюється. Вчора я не написала йому, а мала б.

Ввімкнула – і одразу повалили смски, 27 пропущених від Толіка, три від батька.

Ще декілька смс в меседжері від Толіка з поясненнями. Жаль, що я вже їх не потребувала. І який в цьому сенс – переливати з пустого в порожнє. Потрібно вчитись жити далі так, як є.

Набрала батька і сказала йому, що все добре. Зателефонував Толік. Вибила. Не маю бажання з ним розмовляти. Знову вимкнула телефон.

В кімнаті було тихо, здається подруга вже прокинулась.

Я спустилась на кухню – Оллі робила бутерброди і заварювала чай.

- Як голова?

- Мені б щось випити.

- З самого ранку.

- Оллі!

- Хаха. Тримай.

Вона подала стакан води, який я випила одним залпом.

Потім присіла за столом.

Оллі метушилась над сковорідкою.

- Бабуся поїхала до Львова на тиждень, тож їстимемо ту гидоту, яку приготую я.

- Слухай, в мене тут геніальна ідея.

- І? – вона ще явно не передчувала біди.

- Можна, я поживу в тебе кілька днів?

- Думаю так. – Оллі цілком нормально виглядала після моєї пропозиції. – Тим більше зараз ще кілька днів до кінця канікул, будемо разом гуляти, дивитись фільми і займатись всілякою фігньою.

- Ееее.

- А ти як думала? Ми навіть фентезі будемо дивитись. Гаррі Поттера обов’язково. І Людину-павука, і ще щось від Марвел. О! Хочу передивитись Адель Блансек ще разочок.

- Але ж ти знаєш, що я не любитель всіляких казочок.

- Та ну тебе. Казки роблять наше життя кращим, дозволяють нам мріяти і дають сили боротись.

- Завжди думала, що це робить вітамін Д-3. – зауважила я, позіхнувши.

- Він теж, звісно. Але без казок ніяк. Тож, снідаймо і пішли подивимось серійку чогось, а потім – гуляти.

- Мені б в гуртожиток взяти речі.

- То сходимо. Навряд там хтось увесь день буде чатувати на тебе. Я піду перша і перевірю територію. Але б вам поговорити серйозно. Це виглядає, як втеча.

- Я вчора ще сказала йому, що кидаю його і щоб він не шукав мене.

- Ну і пориш же ти гарячку, дорогенька. Але це твоє життя, щоб ти не вирішила я тебе підтримаю. – врешті мовила подруга.

- Може, покличемо Соню? Ще веселіше буде. – пригадала я.

- Не повіриш, вранці я теж по неї згадала і навіть зателефонувала. І що думаєш? Була грубо відшита. Вона якась зла і знервована. І як я не намагалась випитати в неї, щоб розібратись і допомогти вона так нічого і не сказала. Потім просто кинула трубку. Потім я здуру набрала Костю і отримала ще раз. Цей придурок взагалі заявив, що немає чого телефонувати до подружньої пари так рано. Але ж будній день, пів на одинадцяту. І які вони нахрін одружені?

- Здається, цей світ на максимальній швидкості котиться в сраку. Якщо в них така ідилія, то чому з іншими на ножах? Ми то їм нічого не зробили.

- Чесно, Кріс, зараз я не хочу нічого з цього вирішувати. Воно мені все остогидло. Просто пішли дивитись фільм і їсти попкорн.

Ми помили посуд, прибрали на кухні. Я навіть попідмітала. Потрібно лишити не гіршу чистоту, ніж лишає баба Рая, а особливо, коли я напросилась пожити кілька днів.

Потрібно буде повідомити в гуртожитку і батька, щоб не хвилювався.

Як же жаль, що я його познайомила з Толіком. І що я тепер говоритиму, коли він питатиме, як у нього справи? Буду відмовчуватись, що все добре? Чи сказати правду? Ще одна дилема на сьогоднішній ранок, якої я не хотіла не менше, ніж Оллі - думати про стосунки Кості і Соні.