18.2

Ми прогулялись по Лесі Українки та Волі, по універмагу. Я таки затарилась подарунками.

Людвігу придбала динозавра – майже, як справжнього, він рухався і ричав. Навіть, якщо він майже дорослий це не означає, що йому не буде цікава така іграшка. Можливо…

Татові купила нові парфуми. Він ніколи не відмовлявся, а мені завжди здавалось, що в мене – непоганий смак на них. А потім подумавши, придбала ще й Толікові флакончик. Не оригінально – ну і гаразд, але ж головне – щоб було приємно. З друзями і Матильдою вийшло найгірше. Оллі не купиш подарунок, бо вона тут. Софі взагалі не розумію, що зараз треба. А Матильда – от що їй подобається? Може їй якусь шкатулку купити? Косметику?

О, дівчатам пізніше куплю косметику. Вже знаю, якою вони користуються, тож не прогадаю.

Сашку придбала непоганий ножик. Хлопцеві ж сподобається ножик, чи не так? Чи може, потрібно було Толі таке дарувати?

Від такого голова вибухнути може.

- Та не парся ти так. – засміялась Оллі. – Якщо у вас з Толіком усе складеться, то ще буде безліч таких свят, причому щороку і кожен раз будеш думати що подарувати. Тож не скуповуй все на один раз, бо потім не буде варіантів. А скоро ж день Валентина, хоча ножичок на таке свято – дивний презент, але на професійне – саме воно, або якісь інструменти. Але для початку б я з ним порадилась, бо невідомо чи в нього вже такого самого немає.

- От щоб я без тебе робила? Знаю – накупила б мішок непотребу.

- Не потрібно себе так критикувати. Ти завжди дарувала нам потрібні речі. Просто з кимось легше вибрати – бо одна голова добре, а дві – краще. Розмірів Матильди ти ж не знає?

- Та ні, звісно. – трохи похнюпилась я.

- Жаль, могли б їй білизну красивеньку прикупити, щоб твоєму татку сподобалась.

- Оллі, та що ти кажеш! – закотила я очі. – Це ж мій тато.

- Не будь ханжею Кріс, він у тебе ще молодий і гарний, чому б і ні?

- Хей. Може ми не будемо обговорювати їх інтимне життя?

- Як скажеш ахахах, як скажеш. – потішалась з моєї реакції Оллі. – А щоб ти хотіла на день народження?

- Та я ще не думала про це.

- Але ж вже скоро. Менше місяця лишилось.

- Та у мене все є, впринципі. А так, я рада будь якій дрібничці – адже тут головне увага.

- Так, не треба. Якщо в тебе з’являться конкретні побажання, то краще скажи, а то я як викуплю – ти ж знаєш, як то буває.

Ага. Знаю. Минулого року дівчата жартома подарували мені вібратор. Він і досі валяється десь в шафі, глибоко заритий під моїми найстарішими речами – так, щоб ніхто не знайшов, навіть я. Так і не випробувала цей гаджет.

- Не знаю…мені б степ не завадив, можливо, але це лише можливо, я буду і надалі займатись брейком.

- А чому ти так кажеш?

- Та тренер напряму висловився, що як я не хочу – то нема чого…

- Дивний він. Невже гроші зайві будуть? Та і ти – невже не подобається?

- Блаха, Оллі, ти бачила кліпи з тими танцями? Бальна програма проти них абсолютно монотонна і нудна. Там таке виробляють. А є речі, котрі я навряд освою типу пауермувів, чи суїсайдів.

- Де ти набралась цих складних слів? – напівжартома мовила Оллі. – Все у тебе вийде.

- Та те, що слова складні це не страшно, складно уявити навіть, що я так колись зможу. В мене ноги плутаються при кожному русі.

- Але ж ти тільки на кількох заняттях була, то що ти хочеш? Одразу на голові походити? Люди роками навчаються такому.

- Та я знаю. Але ж ти знаєш, як хочеться хоч щось змогти, щоб зрушити з місця і зрозуміти, що все це не дарма.

- Думаю, не дарма. О! дивись-но.

Ми обоє повернули голови до вітрини на яку показувала Оллі. Там стояли пошиті з тканини гноми в красивих білосніжних костюмах, розшитих візерунками.

- Ідеальний подарунок на Різдво! – мало не запищала Оллі і ми пішли їх купувати.  Я так точно – адже подарунок Матильді ще не придбала.

Врешті я таки закупилась подарунками і навіть була задоволена ними.

Чим ближче було Різдво тим більше росло в мені хвилювання від того, як воно пройде, адже цього разу мало збиратись в домі так багато людей. І Матильда з Людвігом і навіть Толя мав бути. Хоча його мама була не дуже задоволена, що він не буде на свят вечір вдома, та все ж відпускала його до мене. Чим дуже порадувала.

Сесію я закривала майже ідеально і більшість предметів автоматом, навіть той, що викладав Стас. Після того, як Оллі йому пригрозила він повільно відчепився від мене і нарешті дав вільно дихати. Адже одна справа, коли предмет важкий і ти його не розумієш, інша – коли викладач пресує і не дає нормально навчатись. Тут хоч-не-хоч, а почнеш помилятись, лажати і пасти задніх.

Навіть в класі з брейку я почала робити деякі успіхи і мої колеги підлітки перестали дражнитись.

Та ось настав той довгожданий день…