18.1

До Різдва лишались лічені тижні, а я ще досі не купила подарунків, а тепер ще й часу на це лишилось вкрай мало. Адже левову частку займало навчання. Зараз був такий момент, що можна було здати багато екзаменів автоматом і прийти з заліковкою лише на сам предмет і отримати гарну оцінку. А ще ж уроки німецької забирали час, і чотири уроки танців також, і домашка.

А ще ж хотілось час від часу зустрітись із своїм хлопцем. Тим більше він кожного нового дня переконував мене, що нікуди не дінеться і буде няшкою. До хеппі енду, звісно, далеко та всерівно таке вселяло надію.

На жаль, бачитись ми не могли так часто, як раніше – в нього також починалась підготовка до сесії, та і на роботі збільшилось навантаження -  прийшла зима і водії почали «перевзуватись», тож кожну вільну хвильку Толя проводив на шиномонтажі, щоб підзаробити трохи грошей.

Бувало ми розмовляли по телефону в той момент, коли він колупався в чийомусь авто і мене трохи смішило, як він зосереджено сопе. Все ж важко і там заглядати, і думати про що говориш.

Підсумовуючи вся я вирішила помізкувати, кому я маю купувати і що.

Татусь казав, що Матильда точно приїде, і Людвіг разом з нею. Бабуся не те, щоб була дуже задоволена, та все ж погодилась познайомитись з ними і потерпіти їх кілька днів вдома.

Моє завдання було придбати додаткову ковдру, бо спати можна і на розкладному кріслі, але зайвого постільного комплекту вдома не водилось – ми не приймали гостей і вони самі не просились.

Але ковдра, то додому, а не подарунок. Пошукала по інтернету – замовила і відправила кур’єрською доставкою додому. Щоб не мучитись з нею в маршрутці – там зазвичай забито на вихідні, інколи стати немає де…Бабусю ж, звісно, повідомила. Щоб та не була шокована і не подумала, що то якісь шахраї їй ковдри пхають.

Бабусі ж на ринку прикупила теплу красиву шаль. Не те, щоб в неї їх не було, але подарувати щось хочеться, а що таке купиш на Різдво? Особливо старшій людині.

З рештою було більше питань.

Адже окрім рідних в мене і друзі є, їм також хочеться подарунки зробити.

Вирішила набрати порадитись до Соні, та і запитати, де вона пропадає, бо на парах не була.

«Привіт, Кріс.»

«Привіт. Можеш розмовляти? В тебе все ок?»

«Так, все добре.»

« ти просто на заняттях не була…»

«Еммм…ми вирішили прогуляти.»

«Все з вами зрозуміло. То ти маєш як розмовляти?»

«Якщо чесно, то ти трохи невчасно. Якщо щось не критичне, то давай потім поговоримо.»

«Давай тоді. Пака…» - але вона вже поклала трубку

Ніби й нічого такого, ми всі дорослі люди, але осад лишився. Якби вона не взяла трубку було б легше.

Оллі я вже побоялась телефонувати. Просто написала смс. Але на диво вона не відшила мене, а відразу ж відписала. Ми домовились зустрітись в кафешці і потеревенити. Адже виходити кудись в люди теж треба. Радує, що я ще хоч комусь потрібна.

- Ти як, Кріс? – ми обійнялись, хоча ще вранці бачились.

- Та норм. А що з Софі? Ти не знаєш, може я чимось її образила?

- Та вона помішалась на своїх стосунках. Хіба не бачиш? Мене вона теж ігнорити почала.

- Дивно. Може в неї щось трапилось?

- Ага, вже. Секс-одіссея з Костею з нею трапилась і вимила всі мізки остаточно. Так, давай не будемо зараз про неї, а все ж вирішимо наші нагальні питання – подаруночки. Я також про них думаю, а в голову нічого не приходить.

- Але ж ти могла намалювати щось. Або зробити фотоальбом чи колаж…

- Та ну, думаєш, що в мене часу міліон? Я ж так само, як і ти по зав’язку зайнята.

- Та так, сорі. Не подумала чомусь. То ми одразу по магазинах? В сувенірний, чи взагалі погуляємо?

- Давай погуляємо. Може щось круте трапиться деінде і не за всі гроші. – засміялась Оллі.  – Та і Різдвяну ілюмінацію вже ввімкнули, а це так гарно. Зазвичай я  сиджу вдома о цій порі – холодно і не дуже хочеться вилазити. Та і зайняті ми нормально. А тут така нагода.

- Тоді пішли, чи що? Бо ще так трохи і задубнемо. В мене вже руки в рукавицях замерзають.

- А ти що хотіла при мінус десять.

- Ахаха. Та не думала я, що стільки зараз.