28.1

Брейк після занять я планувала прогуляти. Чи не вперше за увесь час. Хотіла відпочити після занять, та і підготуватись на вечерю з татом. Тому, прохання Оллі зводити її на заняття, бо вона, мабуть, теж би хотіла зайнятись цим мені не дуже припало до смаку.

- Оллі, може іншим разом? – я все сподівалась, що вона передумає.

- В мене наступного тижня зайнято. Оформлюватиму зал до виставки. – заблагала вона.

- То пізніше подивишся.

- Будь ласочка. Ну це ж лише годинка.

- А дорога туди і назад?

- Я сьогодні на авто. Тож це займе менше часу. І зручно, і тепло.

Я закотила очі – більше відмовляти їй не було сил, та і не чесно. Вона мою сраку останнім часом рятує чи не частіше інших.

- Дай мені десять хвилин. Я тільки лишу речі в гуртожитку і переодягнусь.

- Добре. Я під’їду під самі двері. Чекаю. – вона радісно кинулась обнімати мене.

- Добре. Добре, відпускай. Бо ще трохи, то не буде коли їхати.

Преодягнувшись в форму для занять я поклала в пакет плаття на вечір. Хотілось виглядати якнайкраще, куди б тато нас не повів.

Коли я зібралась Оллі вже чекала мене. Це так круто мати своє авто. Мабуть, попрошу цього літа, щоб батько знайшов мені роботу на ті кілька місяців, щоб я могла і собі щось прикупити.

В цій порі ще не було пробок, тож ми швидко заїхали.

Цього разу я навіть на кілька хвилин раніше прийшла. Наші тільки збирались на заняття і робили розтяжки.

- О! Ти новеньку привела? – запитала сама язиката Аня.

- Можливо. Зараз я подивлюсь, що ви тут робите, спробую і подумаю. – усміхнулась своєю коронною усмішкою подруга.

Скоро підійшов викладач.

- Крістіночка. Вітаю з днем народження. Усього тобі най найкращого. І обов’язково досягнути висот у брейку.

- Дякую!

- Чого це ти не сказала, що у тебе днюха? – забурчав збоку мій малолітній фанат.

- Соромно, що така стара? – влізла Аня.

- Мені б було більш соромно, якби я була така дурна, як ти. – не втрималась я.

- Ахах. Шевчук, нарешті тримаєш удар. А що це за панянка з тобою?

- Оллі, моя подруга. Хоче подивитись і спробувати. Може, теж почне займатись.

- Ми завжди раді новим людям. Тож розпочнімо заняття. З розминки, як завжди.

Оллі робила вправи на рівні зі мною, все ж танці, як Сонька, вона не кидала. Викладач походжав по залу і показував нові.

- І так. Сьогодні анімейшн. Для тих, хто ще не в курсі. – він усміхнувся мені. – Ми імітуємо рухи ляльок. Все відносно просто. При невеличких зусиллях це зможе і новачок.

Він з натхненням продемонстрував нам кілька елементів і попросив повторити. Здавалось би прості на перший погляд рухи забирали енергії не менше за складні трюки.

- Кріс, ти молодчинка. Мені навіть трохи шкода, що ти так пізно прийшла. Могла б участь у конкурсі брати.

- Не страшно. Я і не планувала. – відмахнулась я. Моєю метою було схуднути і трохи прийти в форму. Я це зробила і це було добре.

- Але, якщо ти не кинеш займатись – наступного року ти маєш взяти участь. В тебе великий потенціал.

- Мені ви такого не говорите. – запихтіла Аня.

- Бо в Кріс і справді є хороші задатки. Вона за цей час дуже великий стрибок зробила, тобі рік довелось це вчити.

- Але ж тренере!

- Ти хотіла правду? Тож тепер не ображайся, краще займись рухами.

Решту заняття я тренувала нові рухи, а ті хто брав участь у конкурсі свої виступи. Тренер допомагав їм у постановці.