27.

Тільки потрапивши додому до Оллі мене почало трусити. Та і не могло таке пройти безслідно. Бабуся Рая, хоч вже і лягла спати прокинулась при нашому приході і прийшла нагодувати нас. Подруга і їй встигла повідомити, які в нас пригоди були. Точніше в мене. Тож, наді мною квоктали, наче, над знайденим курчам.

- Любонько, як ти? – першою справою запитала вона. – Голодні ж, мабуть?

Поки я розповідала, а потім і Олівія вона встигла налити нам бульйон і дістати бутерброди з холодильника.

Потім на стіл стали стакани, в яких бабуся налила спочатку колу, а потім по троху віскі. Мені удвічі більше. Мої протести були зупинені відразу ж.

- Давай пий, а то он руки трусяться. Чи тобі валер’янки накапати? – строго запитала вона.

- Але ж…

- Не розповідайте мені, що ви з друзями алкоголь не вживаєте. Тут головне міру мати, а не заливатись без причин. – вона перехилила стакан і випила. – Добре, що все добре закінчилось.

- Та якби ж то, - пирхнула Олівія. – Тепер ще в суд треба йти. Потрібна офіційна заборона судді, щоб вони до неї не мали ніякого права підходити навіть.

- Якби ж то це подіяло. – Зітхнула я і надпила коктейлю. – Адже, якщо їх не покарають, то таке може повторитись.

- Не повториться. – запевнила Оллі. – Мій тато записав тебе до свого адвоката. Вранці поїдемо. Я з тобою. – вона потисла мою руку. – Він все зробить якнайкраще, повір.

- Це, мабуть, дорого. – я поклала голову на руки.

- Не так дорого, як віддати п’ять мільйонів чужого боргу.

- Та ви що!? – баба Рая округлила очі. – Здається, мені просто необхідно ще стаканчик, щоб осмислити ситуацію і суму повністю.

Нарешті ми засміялись і трохи полегшало.

Цю ніч я спала разом з Оллі в одному ліжку. Кілька раз прокидалась через кошмари, але ж воно мине, хіба не так? Адже вони нічого мені не зробили. Все так гладко обійшлось. І навіть Толік допоміг. Хоча не так давно кинув мене. Чи може бути в нас ще хоч якийсь шанс? Я не знала.

Тільки в якийсь момент згадала те, що він хотів запросити мене додому. Не запропонував відвезти в гуртожиток, а додому. Чи може це означати, що ще не все втрачено? Можливо, та що дарма сподіватись, краще все йде, як йде - без зайвих роздумів на це. Просто – не сьогодні.

Вчора ми з’їздили до адвоката. Батько Оллі на щастя був з нами, бо мій на той момент ще не добрався.

На щастя адвокат погодився взяти справу і допомогти мені максимально позбутись всього пов’язано з маман. Жорстоко? Можливо. Але сказати, що я не справедлива – не скажеш. Адже зі мною могло щось і гірше статись. Не будь у мене таких друзів, які все швидко вирішили і витягли мене.

Тож з чистою совістю я попідписувала всі необхідні документи. Аванс вніс батько Оллі без зайвих питань. Потім поверну гроші. Тим більше, якщо ми виграємо – судові витрати буде компенсовувати інша сторона. А адвокат потішив, що обов’язково виграємо. Викрадення було? – Було. То що ще хотіти. А шантаж? І запис в поліції є.

На пари вчора ми так і не пішли. Сподіваюсь, що я не надто часто прогулюю останнім часом…а то ще відрахують. Тоді вже батько точно сердитий буде.

На вечір, незважаючи на чергові запрошення від Оллі я все ж подалась в гуртожиток. І так там вчора кіпіш зробили, що я пропала. І не даремний.

Довелось «по секрету» розповісти частину правди. Але то такі секрети – ще до вечора всі гудітимуть. Аби тільки паломники в кімнату не посунулись. А то після цієї стомлюючої доби дуже хотілось відпочити. Та і уроки повчити треба, а то шанси нарватись на неприємності в універі росли в геометричній прогресії. Більшості викладачам було пофіг, єдина причина по якій ти міг реально прогуляти пари і, щоб не прилетіло – то смерть. Якщо ти живий і в комі, то всеодно краще з’явитись.

Свєтка була на диво рада мене бачити, навіть чай поставила. Хвилювалась чи що? Їй теж довелось розповісти частину правди. І куди дінешся, коли живеш кілька років з людиною в одній кімнаті? Звикаєш потроху.

Ранок нового дня настав стрімко. Я зовсім не встигла відпочити. Відчувала себе трохи «пожованою». Але Свєтка не дала впасти мені в депресію.

- З днем народження! – заволала вона одразу після того, як продзвенів будильник. – Будь здоровенька, щаслива, кохана і щоб тебе не крали більше. Тільки твій хлопець на побачення!

- Дякую, Свєтік. – я вилізла з ліжка.

- Це тобі! – вона впихнула мені пакунок у руки. – З тобою так важко вибрати подарунок. В тебе майже все є.

- Не перебільшуй. – я розгорнула.

Там був чарівний пухнастий білий шарф.

- Ох. Він такий гарний. – провела рукою зверху. – От як мені таку красу одягати – він же мурзатиметься.

- Викинь ці дурниці з голови і носи з задоволенням. - Вона обняла мене. – Так. Соплі геть – пора на пари. І тобі нема чого ту розсідатись. Ще так по прогулюєш і скоро виженуть. Так, що збирайся. Я особисто прослідкую, щоб ти потрапила куди потрібно.

Я усміхнулась на її турботу. Якось і настрій трохи покращився.

Та і вчора увечері телефонував тато. Він вже був вдома і сьогодні мав приїхати до мене, щоб порозбиратись із справами. Увечері ми мали зустрітись в кафе. На щастя, він сам мав зателефонувати в деканат і пояснити причину мого прогулу, а також зустрітись з батьком Оллі та адвокатом. Було трохи спокійніше, що трохи менше моральних сніжок я отримаю сьогодні.

Зібравшись на пари я вирішила взяти новий шарф. І Свєті приємно, і мені він сподобався страшенно.