22.4

Піцерія в якій ми сіли виглядала тепло і охайно, я замовила чай. Тільки-но поїла і не хотілось більше нічого.

Бетмен їздив по стільцю, як маленький. Його щось явно непокоїло. Тільки що? Гроші потрібні? Адже я нещодавно взнала, що в мене їх можна просити з чистою совістю…

- Чого мовчиш? – він втупився в чашку.

- Я не знаю з чого почати.

- Пропонуєш мені почати? І так…

- Перший раз я був нарубаний. Я тоді травку курнув і зловив кайф. А тут вона під руку попалась. Теж п’янюча. Була не проти. Ну ми і перепихнулись.

- Бетмен, твої сексуальні пригоди мене не цікавлять. – хотіла перебити я, але він не дав.

- Потім. Потім було ще декілька разів. Здебільшого, коли Толік її відшивав і вона ридала десь в комірці.

- Тобто, ти таки прийшов відмазувати Толіка. – чи то запитала, чи констатувала я цей факт.

- Не зовсім. Просто Вальку він і правда кинув. А мені було байдуже з ким спати, особливо під кайфом. Я майже упевнений, що дитина моя. Якщо рахувати всі строки і виключити, що вона спала ще з кимось. Ми точно не дбали в той момент про презики.

- Чому ж ти раніше не сказав? – я обхопила з відчаю руками голову.

- Бо не знав. Вона ніколи не говорила, що вагітна. А бігати і питати всіх дівчат з якими я мав перепихон не в моєму стилі.

- Блін.

- А ще вона вічно на Толіка вішалась, тож я нічого йому не розповідав. І так паршивим другом себе відчуваю.

Те що зробив Ромка взагалі ні в які ворота. Я сиділа і переварювала сказане. Отже Толік тут ні до чого і звинувачення абсолютно пусті. Тільки, як тепер мені написати йому? І чи варто…

- Ти розповів Толіку?

- Поки ні. Розумієш, я боюсь. Він же вб’є мене нах*рін.

- А тій дівчині? Ти щось казав? – з надією в голосі запитала я, але Ромка похитав головою.

Єдине, що могло радувати, що винуватець знайшовся. Та як розрулити всю цю ситуацію? Не мені ж йти говорити про це?

Бетмен сидів похнюплений.

- Ромка, ти повинен сказати. Усім повинен сказати.

- Але я не готовий ставати батьком. – він подивився на мене наляканими очима. – Ти ж мене знаєш. Може і не так давно. Не годжусь я на це. Вчусь погано. Не заробляю толком, ще і наркотою зловживаю. Причому свідомо то роблю.

- Навіть ті хто думає, що готовий до батьківства не завжди готові. Он моя мама мене в дев’ять кинула.

- Пиздець. Я не знав, Кріс.

- Це вже не важливо. Я про те, що можна зібратись і взяти себе в руки. Якщо Толік справді твій друг, то ти йому скажеш і якнайшвидше.

- Хочеш його повернути?

- Не в цьому справа. Те, що він важливий для мене, чи я, можливо, для нього це одне. Ваша ж дружба і чесність один з одним – інше.

- Кріс. Ти така добра. І розуміюча.

- Ага. Віддала свого хлопця чужій дівчині, бо вона сказала, що вагітна від нього.

- А що ти могла? Ти все правильно зробила. Мабуть.

- Добре, розходимося, бо я цілу пару з тобою тут прогуляла. А як викладачі будуть дивитись.

- Добре.

- Скажи йому, будь ласка.

Покласти все в руки людини, яка курить травку? яка частенько під кайфом і спокійно визнає це? Самій написати Толіку? Я не могла собі відповісти.

До пізнього вечора я не могла знайти собі місця і уроки знову не вчились. Свєтка косилась постійно.

А потім пролунав дзвінок. На екрані: Коханий. Я тремтячими пальцями підняла трубку.

- Привіт, Крістіночка. Нам терміново потрібно поговорити. – Пролунав з трубки голос Вікторії Павлівни.