22.1

Піцерія в якій ми сіли виглядала тепло і охайно, я замовила чай. Тільки-но поїла і не хотілось більше нічого.

Бетмен їздив по стільцю, як маленький. Його щось явно непокоїло. Тільки що? Гроші потрібні? Адже я нещодавно взнала, що в мене їх можна просити з чистою совістю…

- Чого мовчиш? – він втупився в чашку.

- Я не знаю з чого почати.

- Пропонуєш мені почати? І так…

- Перший раз я був нарубаний. Я тоді травку курнув і зловив кайф. А тут вона під руку попалась. Теж п’янюча. Була не проти. Ну ми і перепихнулись.

- Бетмен, твої сексуальні пригоди мене не цікавлять. – хотіла перебити я, але він не дав.

- Потім. Потім було ще декілька разів. Здебільшого, коли Толік її відшивав і вона ридала десь в комірці.

- Тобто, ти таки прийшов відмазувати Толіка. – чи то запитала, чи констатувала я цей факт.

- Не зовсім. Просто Вальку він і правда кинув. А мені було байдуже з ким спати, особливо під кайфом. Я майже упевнений, що дитина моя. Якщо рахувати всі строки і виключити, що вона спала ще з кимось. Ми точно не дбали в той момент про презики.

- Чому ж ти раніше не сказав? – я обхопила з відчаю руками голову.

- Бо не знав. Вона ніколи не говорила, що вагітна. А бігати і питати всіх дівчат з якими я мав перепихон не в моєму стилі.

- Блін.

- А ще вона вічно на Толіка вішалась, тож я нічого йому не розповідав. І так паршивим другом себе відчуваю.

Те що зробив Ромка взагалі ні в які ворота. Я сиділа і переварювала сказане. Отже Толік тут ні до чого і звинувачення абсолютно пусті. Тільки, як тепер мені написати йому? І чи варто…

- Ти розповів Толіку?

- Поки ні. Розумієш, я боюсь. Він же вб’є мене нах*рін.

- А тій дівчині? Ти щось казав? – з надією в голосі запитала я, але Ромка похитав головою.

Єдине, що могло радувати, що винуватець знайшовся. Та як розрулити всю цю ситуацію? Не мені ж йти говорити про це?

Бетмен сидів похнюплений.

- Ромка, ти повинен сказати. Усім повинен сказати.

- Але я не готовий ставати батьком. – він подивився на мене наляканими очима. – Ти ж мене знаєш. Може і не так давно. Не годжусь я на це. Вчусь погано. Не заробляю толком, ще і наркотою зловживаю. Причому свідомо то роблю.

- Навіть ті хто думає, що готовий до батьківства не завжди готові. Он моя мама мене в дев’ять кинула.

- Пиздець. Я не знав, Кріс.

- Це вже не важливо. Я про те, що можна зібратись і взяти себе в руки. Якщо Толік справді твій друг, то ти йому скажеш і якнайшвидше.

- Хочеш його повернути?

- Не в цьому справа. Те, що він важливий для мене, чи я, можливо, для нього це одне. Ваша ж дружба і чесність один з одним – інше.

- Кріс. Ти така добра. І розуміюча.

- Ага. Віддала свого хлопця чужій дівчині, бо вона сказала, що вагітна від нього.

- А що ти могла? Ти все правильно зробила. Мабуть.

- Добре, розходимося, бо я цілу пару з тобою тут прогуляла. А як викладачі будуть дивитись.

- Добре.

- Скажи йому, будь ласка.

Покласти все в руки людини, яка курить травку? яка частенько під кайфом і спокійно визнає це? Самій написати Толіку? Я не могла собі відповісти.

До пізнього вечора я не могла знайти собі місця і уроки знову не вчились. Свєтка косилась постійно.

А потім пролунав дзвінок. На екрані: Коханий. Я тремтячими пальцями підняла трубку.

- Привіт, Крістіночка. Нам терміново потрібно поговорити. – Пролунав з трубки голос Вікторії Павлівни.

Толік

Втікати від відповідальності було не правильно, та коли на днях Валька знову підловила мене я вирішив зробити по-своєму.

- Толік, чому ти не береш трубки?

- Бо не бачу сенсу. Є єдиний момент, я одружусь з тобою і всиновлю дитину після її народження. Тільки є умова – ти спочатку народжуєш і робимо ДНК-тест, в абсолютно незалежній клініці. Якщо дитина моя я не відмовлюсь.

- Вона твоя. Навіщо ти вигадуєш ці дурниці з тестами? – заскиглила Валька. – Щоб час потягнути?

- Ні в якому разі. Не хочу брати відповідальність за чужі пригоди. Мені своїх проблем вистачає.

- Але ж ти козел. – пирхнула вона.

- Нехай. Але твоє небажання робити тест говорить само за себе. Було б добре, щоб ти трохи перетрусила мозок і пригадала з ким спала влітку.

- Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.

- Ти любиш не мене, а ідею, що я буду твоїм. Думаючи, що тобі буде добре від цього. Але ти помиляєшся. Ти хвора сталкерша.

- Як ти можеш ображати матір своєї дитини!?

- Пошукай нарешті її справжнього батька і відчепись від мене.

Від таких зустрічей я був не в гуморі ще кілька днів. Обіцянку свою я планував здійснити. Якщо тест буде позитивним, звісно. Але я знав – не буде. Не настільки я бавлюсь випивкою, щоб нічого не пам’ятати.

Але не ці дні. Ці дні я фактично не виходив із запою, щоб нічого не відчувати. Хоча головний біль це те, що мене не покидало останні дні. Привіт алкоголізм?

Тут ще Бетмен написав, що хоче зустрітись. Знає в якій я сраці. Тоді верз казна що, і тепер планує? Чи гроші на травку кінчились?

Домовились зустрітись після занять, у дворі неподалік був барчуган, де ми і присіли. Ромка був сам не свій, по ходу знову під наркотою.

- Бро, треба поговорити.

- Бетмен, тільки не кажи, що тобі бабло потрібне, бо ми працюємо в одному місці і заробляємо майже однаково.

- Та я не про це. Дров наламав.

- Що в тебе там? - Хоч я злився і він веде себе часто, як ідіот, але ми друзі.

- Бляха, Толік, тут таке. Це я батько тієї дитини.

Перепитувати не було сенсу. Я сидів мовчки і перетравлював інфу, яка впала на мою голову. Отже, мій друг облажався, а я пожав плоди.

- Я не знав, що вона вагітна. Вона нічого не говорила.

- Тільки мені говорила і я вам розповідав.

- Але я не знав який строк. І буває, дівчата брешуть про це. Я всерйоз думав, що вона просто шукає причину, щоб ти її не відшивав.