25

Першим, що я зробив – зателефонував Олівії. Попросив під’їхати її до дядькового відділку, щоб подати свідчення. Та і сам туди зібрався.

По дорозі набрав батька Кріс. Те, що ми посварились чи навіть розлучились ще не означає, що потрібно кинути її в біді. Тим більше, все  сказане мною – сказане згаряча. Занадто. В той момент я був сам не свій і якось не думав про наслідки.

- Доброго дня.

- Толік. Добрий день! В тебе щось термінове, бо я не дуже маю як розмовляти?

Я знав, що батько Кріс на роботі, але це не мало відкладатись. Якби з нею щось сталось, він би собі не пробачив, та і я – також.

- Це не може зачекати. Сьогодні якісь люди викрали Крістіну прямо з-під кафе. – в трубці повисла тишина. – Вона була з однокурсницею і та все бачила. Я вже звернувся в поліцію, там працює мій дядько.

- Але як таке могло статись? Зараз я відпрошусь з роботи і виїжджаю.

- Зачекайте. Ви не знаєте, чи могли бути в Крістіни якісь проблеми? Можливо, вона чи ви перейшли комусь дорогу?

- Та кому? Мене немає кілька років, постійно на роботі. А Кріс зазвичай сидить вдома, рідкі виходи з подругами навряд рахуються. Толік, може і я когось ще залучу? В мене також є знайомі?

- Якщо в дядька справа не поїде, то тоді. Тільки не телефонуйте їм зараз. Я зараз у відділок, будемо пробувати запеленгувати місце знаходження. Якщо зателефонують самі, то наберіть мене опісля.

- Звісно. Я йду збиратись. Тримай мене в курсі.

- Звісно. До дзвінка.

Я поклав трубку, таксі якраз під’їхало. Тільки сівши в нього смснув мамі, що поїхав, а Тараса лишив на Віку. Поки вирішив не говорити їй про те, що сталось. Їй і самій проблем вистачає, а я і так додав недавно хвилювань.

За хвилин п'ятнадцять, дякуючи пробці ми таки дістались до відділка. Таксиста я відпустив. Не було сенсу просити його зачекати, адже невідомо, що будемо робити.

Але справа вже йшла без мене. Поки я розмовляв і домовлявся з усіма Олівія вже була на місці, у мого дядька за столом.

- Розумієте, вони її просто схопили і затягли в авто. – зі сльозами на очах і жваво жестикулюючи розповідала вона. – Я точно бачила там є камери спостереження, думаю там можна номерні знаки авто пробити.

- Заспокойтесь, ми зі всім розберемось.

- А якщо її покалічать? Чи, не дай бог, вб’ють?

- Дівчино, якщо ви продовжуватимете істерику справи це не пришвидшить.

- Всім вечора, - повідомив я про свою присутність, поки подруга моєї коханої ще більше не почала ридати.

Обоє повернулись до мене.

- Добре, що приїхав. Зараз я дам завдання своїм, щоб переглянули камери. А ти звари їй чаю з мелісою і пустирником, в нижній шухляді тумбочки стоїть.

Я мовчки кивнув і подався до чайника. Він стояв на тій же тумбочці. На щастя ще було трохи води, тож увімкнув його.

- Добре, що я тобі зателефонувала. – мовила Оллі після того, як голосно висякалась. – Ніколи б не подумала, що таке може статись. Наше місто досить спокійне. Тут вкрай рідко відбуваються якісь події. Гопота стіни розмальовує, чи там щось побили. Але, щоб викрадали людей – це вперше.

- Оллі, ти досить наївна. Таке буває. Може і не часто, та буває. В новинах зазвичай про таке не повідомляють, а поліція займається.  Тож обережним слід бути завжди.

- О, дітлашня. – дядько повернувся досить задоволений. – Справу запущено, дехто вже поїхав на місце, скоро віддзвоняться.

- Спробую їй зателефонувати.

- Чекай. Зараз я ще Сєрому напишу. Він мав вже повернутись. Він відслідкує дзвінок.

- А ви це не вмієте робити? – Оллі вже нетерпляче постукувала пальцями по столу.

- Не зовсім. Та і в нас кожен своїм займається. Потрібно діяти узгоджено, щоб не заважали один одному.

Вона не розуміюче дивилась на нього.

- Ось, підпиши, тут твої свідчення.

Вона кліпнула і таки взяла ручку.

- Це необхідно, щоб справа офіційно була зрушена з місця і винуватці були покарані. Ти казав, що є ідеї, хто це міг бути.

- Так. Можливо, її мати так намагається гроші в них видерти.

- Хм. З чого б так?

- Там мутна історія. Вона їх кинула десять років тому, а зараз заявилась просити грошей, бо в казино програла. Тітка мутна, сама на ягуарі, а просила півтора ляма.

Дядько, аж присвиснув.

- Оце так справа буде. Мені ж премію випишуть. – він потер руки в передчутті.

- Я вам сам заплачу, тільки знайдіть її. – Думаю, на моєму обличчі було написано все.

- Толь, все буде. Сам знаєш, ми не боги. Он Сєрий вже під’їжджає, скоро зателефонуємо і дізнаємось – що вони хочуть.

- А якщо вони зателефонують до її батька і раніше?

- Тоді ще щось придумаємо. Номер і так від слідкувати можна, але це потрібно офіційний запит в телефонну компанію. Буде довше.

Поки ми говорили в двері зайшов ще один поліцейський. Він кивнув дядькові, а мені потис руку.

- Сергій.

- Толік.

- Це твою дівчину вкрали? Давно? – Одразу без зайвих політесів перейшов він до справи.

- Години півтори. – вставив дядько.

- Чудовенько. Але вони її могли вже і за межі області вивезти. Машини з їх номерами ніде не бачили?

- Поки пробивають. Є частина маршруту, але навряд, то кінець. Ось покази цієї дівчини. Але тут нічого нового не візьмеш. Тільки свідка маємо.

- Ходімо, будемо пробувати телефонувати.