22.

Толік

Я тупо стояв і дивився, як вона йде. Курва, ж твою мать! Я вб’ю цю падлу і навіть не подивлюсь, що вона вагітна.

- Толь, я думаю, що тобі б уже пора визнати, що ти таки батько цієї дитини. – дівчина вчепилась в мій лікоть і повисла на ньому.

- Валь, пішла на хрін. Досить вже руйнувати моє життя і лізти до мене. Ми обоє знаємо, що дитина не моя. І я там навіть свічку не світив. – я ледве відірвав її чіпкі пальці. Не хотілось завдати зайвої шкоди – все ж вагітна.

Такої безсоромної і дурної дівчини я ще в житті не зустрічав. Вона чіплялась до мене досить давно і в якийсь момент я дав слабину і навіть перепихнувсь пару разів, але це було ще весною. Ми тоді прозустрічались декілька тижнів. І ми точно захищались. Я взагалі зі всіма захищався. І не лише через небажану вагітність. Отримати в подарунок сифіліс чи СНІД якось не було бажання.

- Тобі не соромно? Відмовляєшся від своєї дитини? – вміла давити на жалість і не вперше.

- Я непогано знаю біологію. – я вирвав папірець з висновком лікаря у неї з рук. Прочитав уважніше, вона аж подих затамувала. – Ти ж бачиш? Тут пише шість місяців. Зараз січень. Отже залетіла ти влітку.

- Брайчер, що сталось? – вийшов мій викладач з танців. Він вже бачив цю попаяну.

- Все йде в сраку, Вікторе Петровичу. – вилаявся вкотре.

- Лаконічно. І судячи по тому, що ти знову гнеш мати, щось сталось.

- Ви хіба не знаєте? Я чекаю від нього дитину. – Влізла Валя, знову повиснувши в мене на руці.

- Хто б ти не була, але якщо цей хлопець каже, що він тут ні до чого, то так і є.

- Дякую. – чисто на автоматі сказав Петровичу. Він нормальний і розуміє ситуацію.

- А що Кріс? – споглядаючи на цю комедію-трагедію не в одному акті запитав він.

- Та пішла. Здається, вона мене кинула. – в горлі пересохло від усвідомлення і я ледве вимовив це.

- Вона ще повернеться, Брайчер. Просто погано тебе знає.

- Як би ж то. І з оцим, що робити? – я знову віддирав від себе пальці цієї дівчини.

- Зараз скажу охороні її не пускати.

Та користі з того мало. Репутація то вже зіпсована. Хоча я інколи веду себе, як мудак, але вцілому до мене відносяться, як до серйозної людини. А тут таке звинувачення прилетіло.

Кріс пішла, тупо відшивши мене і в мені зараз боролись два відчуття – погнати за нею навздогін, або ж прибити мою проблему.

Голос розуму говорив – нічого не допоможе. Не сьогодні. Я обминув нав’язливу проблему, яка тепер стала моєю. Одягнувся і пішов на вулицю, вона ще намагалась бігти за мною, та дарма. Брати відповідальність за чужі дурощі - не моя прерогатива. Відколи загинув батько я думаю про сім'ю і намагаюсь з усіх сил допомогти матері. Я не роблю дурниць. І коли я запрошував Кріс – це не було дурницею. Ця тендітна мала вже давно подобалась мені. Я побачив її ще першого дня на танцях. Але такі дівчата рідко помічають таких, як я. Довелось побути «повним поганцем». Інколи я вмикаю цей режим, але в крайніх випадках.

Це був саме той випадок. Це вперше мені так сильно сподобалась дівчина. І коли вона пристала на мою пропозицію це просто знесло голову.

А тепер вона пішла. Я набрав Бетмена.

- Ромка, як на рахунок того, щоб зустрітись?

Через пів години ми вже сиділи в барі в центрі і пили. Поки тільки пиво.

Ромка захопив ще з собою Сашка та Ігоря, тож в нас назбиралась ціла компанія.

Мені потрібні були друзі чи ще хтось, щоб не дали наробити сьогодні дурниць.

- Брайчер, а з чого збір? Середина тижня. – Сашко цмулив пиво і поглядав скоса.

- Посидіти просто так не можна?

- Ясно. Не та доза. Панянко, принесіть йому щось міцніше. Горілки, наприклад. Грам двісті.

- Та не треба мені горілки.

- Несіть панянко, я оплачу.

- О, Бетмен, твоя ставка зіграла вчора? – зацікавився Ігор. Рома оглянувся по сторонах і прошепотів.

- Виграв п’ять тисч.

- О! Так сьогодні ти пригощаєш! – радісно загорлопенив Сашко. Я вже давно за твій рахунок не пив.

- Вже нема, так що й не будеш. – скривився Рома. – Потім я їх програв в автоматах.

- Ну що, легко прийшло, легко пішло. – засміявся Ігор.

Балувався серед нас тільки Бетмен. І, ніби, й розумний хлопець. Математику шарить, сидить рахує імовірності, а міг би вже інженером бути і цілком можливо, заробляти потім куди більше, ніж вигравати. Але ж то працювати треба. А сама думка про роботу йому не імпонувала.

Офіціантка принесла випивку і я таки випив стопку. Не знаю для чого. Сміливості мені не бракувало. Просто в середині пекло, а тепер стало ще гарячіше.

- Мене Кріс кинула.

Здається я обірвав на пів слові Ромку, який з щасливим виразом обличчя розповідав про свій виграш.

- Бля. І чого? Ти вів себе, як мудак? – першим відреагував Сашка.