18.

- І так, сонечко. Ти мені подобаєшся і вже навіть трохи маєш форму та цього недостатньо. Потрібно працювати постійно. – викладач з брейкінгу мало не вбивав своїми словами. Але згадуючи нашого – нічого такого в них не було.  – Тому, тобі треба попрацювати з місяць і вирішити – подобається тобі це чи ні. Бо те, що Толя вирішив, що тобі це потрібно – то одне. Але жодна інша людина не має права вирішувати  за тебе. Тож після нового року я задам тобі це питання і ти вже маєш знати на нього відповідь. А зараз приступай. Я показую вправи, а ти повторюєш. Одна – п’ятдесят разів. Кожною ногою. Для запам’ятовування руху. Але не роби як-небудь і швидко – поки тренуємо точність.

Він показав рух і я почала повторювати. Нудно, важко і треба концетруватись на правильності, а ще порахувати кількість правильно. Адже, якщо кожного разу робити не однакову кількість тіло почне розвиватись з двох сторін не однаково, а асиметрія нам не потрібна. Точніше – мені.

Вчора ввечері я загуглила і дізналась, що брейк походить з Нью-Йорка, і назва йде від паузи між піснями, коли грає біт, реп чи щось інше, а люди танцюють. Сам танець є динамічним і акробатичним.

Поки що акробатка з мене ніяка, але тренер всеодно заставляє намагатись стати мостик і сісти на шпагат, адже ці рухи є одними з елементів брейку. Причому одними з найпростіших. По його словах я мала опанувати їх за місяць. Якраз за той час, який він мені вділив.

Підлітки з якими я займалась дивились скоса.

- А чого ти так надумала брейк танцювати почати? – запитав один з хлопчаків, на вигляд років тринадцяти. Ніби й не дуже молодший, але ж дитина ще.

- Та я просто на танці ходжу. Це мій хлопець придумав, що я тут навчусь тримати координацію.

Частина захіхікала. Ну от знову – і тут буде булінг?

- Дивно, зазвичай сюди приходять вже з координацією, а не навпаки. – зауважила ще одна.

- Аня, критику притримай для дому. Ми тут навчаємо всіх бажаючих. – рикнув тренер. – Забула, як сама ніжками ледве чеберяла?

- Але ж тренере, вона застара. – видала Аня, а я мало не поперхнулася.

- Не буває застарих, якщо є бажання. Не віриш – погугли. Чи ти в дев’ятнадцять збираєшся скласти ручки і вмерти?

- Ще чого! – зашипіла мала.

- Отож бо й воно. Роби те, що подобається в будь якому віці і менше дивись на інших. А зараз працюємо.

- Думаєте, вона ще опанує хедспін? – запитав той же хлопчина.

- Якщо буде бажання, то чому ні? Кріс, не роззявляй рота, а повторюй рухи.

- Якщо чесно я не впевнена в цьому. – видала я свої побоювання.

- Далеко не всі його роблять, не варто таке близько брати до серця. Працюємо.