18.

- І так, сонечко. Ти мені подобаєшся і вже навіть трохи маєш форму та цього недостатньо. Потрібно працювати постійно. – викладач з брейкінгу мало не вбивав своїми словами. Але згадуючи нашого – нічого такого в них не було.  – Тому, тобі треба попрацювати з місяць і вирішити – подобається тобі це чи ні. Бо те, що Толя вирішив, що тобі це потрібно – то одне. Але жодна інша людина не має права вирішувати  за тебе. Тож після нового року я задам тобі це питання і ти вже маєш знати на нього відповідь. А зараз приступай. Я показую вправи, а ти повторюєш. Одна – п’ятдесят разів. Кожною ногою. Для запам’ятовування руху. Але не роби як-небудь і швидко – поки тренуємо точність.

Він показав рух і я почала повторювати. Нудно, важко і треба концетруватись на правильності, а ще порахувати кількість правильно. Адже, якщо кожного разу робити не однакову кількість тіло почне розвиватись з двох сторін не однаково, а асиметрія нам не потрібна. Точніше – мені.

Вчора ввечері я загуглила і дізналась, що брейк походить з Нью-Йорка, і назва йде від паузи між піснями, коли грає біт, реп чи щось інше, а люди танцюють. Сам танець є динамічним і акробатичним.

Поки що акробатка з мене ніяка, але тренер всеодно заставляє намагатись стати мостик і сісти на шпагат, адже ці рухи є одними з елементів брейку. Причому одними з найпростіших. По його словах я мала опанувати їх за місяць. Якраз за той час, який він мені вділив.

Підлітки з якими я займалась дивились скоса.

- А чого ти так надумала брейк танцювати почати? – запитав один з хлопчаків, на вигляд років тринадцяти. Ніби й не дуже молодший, але ж дитина ще.

- Та я просто на танці ходжу. Це мій хлопець придумав, що я тут навчусь тримати координацію.

Частина захіхікала. Ну от знову – і тут буде булінг?

- Дивно, зазвичай сюди приходять вже з координацією, а не навпаки. – зауважила ще одна.

- Аня, критику притримай для дому. Ми тут навчаємо всіх бажаючих. – рикнув тренер. – Забула, як сама ніжками ледве чеберяла?

- Але ж тренере, вона застара. – видала Аня, а я мало не поперхнулася.

- Не буває застарих, якщо є бажання. Не віриш – погугли. Чи ти в дев’ятнадцять збираєшся скласти ручки і вмерти?

- Ще чого! – зашипіла мала.

- Отож бо й воно. Роби те, що подобається в будь якому віці і менше дивись на інших. А зараз працюємо.

- Думаєте, вона ще опанує хедспін? – запитав той же хлопчина.

- Якщо буде бажання, то чому ні? Кріс, не роззявляй рота, а повторюй рухи.

- Якщо чесно я не впевнена в цьому. – видала я свої побоювання.

- Далеко не всі його роблять, не варто таке близько брати до серця. Працюємо.

До Різдва лишались лічені тижні, а я ще досі не купила подарунків, а тепер ще й часу на це лишилось вкрай мало. Адже левову частку займало навчання. Зараз був такий момент, що можна було здати багато екзаменів автоматом і прийти з заліковкою лише на сам предмет і отримати гарну оцінку. А ще ж уроки німецької забирали час, і чотири уроки танців також, і домашка.

А ще ж хотілось час від часу зустрітись із своїм хлопцем. Тим більше він кожного нового дня переконував мене, що нікуди не дінеться і буде няшкою. До хеппі енду, звісно, далеко та всерівно таке вселяло надію.

На жаль, бачитись ми не могли так часто, як раніше – в нього також починалась підготовка до сесії, та і на роботі збільшилось навантаження -  прийшла зима і водії почали «перевзуватись», тож кожну вільну хвильку Толя проводив на шиномонтажі, щоб підзаробити трохи грошей.

Бувало ми розмовляли по телефону в той момент, коли він колупався в чийомусь авто і мене трохи смішило, як він зосереджено сопе. Все ж важко і там заглядати, і думати про що говориш.

Підсумовуючи вся я вирішила помізкувати, кому я маю купувати і що.

Татусь казав, що Матильда точно приїде, і Людвіг разом з нею. Бабуся не те, щоб була дуже задоволена, та все ж погодилась познайомитись з ними і потерпіти їх кілька днів вдома.

Моє завдання було придбати додаткову ковдру, бо спати можна і на розкладному кріслі, але зайвого постільного комплекту вдома не водилось – ми не приймали гостей і вони самі не просились.

Але ковдра, то додому, а не подарунок. Пошукала по інтернету – замовила і відправила кур’єрською доставкою додому. Щоб не мучитись з нею в маршрутці – там зазвичай забито на вихідні, інколи стати немає де…Бабусю ж, звісно, повідомила. Щоб та не була шокована і не подумала, що то якісь шахраї їй ковдри пхають.

Бабусі ж на ринку прикупила теплу красиву шаль. Не те, щоб в неї їх не було, але подарувати щось хочеться, а що таке купиш на Різдво? Особливо старшій людині.

З рештою було більше питань.

Адже окрім рідних в мене і друзі є, їм також хочеться подарунки зробити.

Вирішила набрати порадитись до Соні, та і запитати, де вона пропадає, бо на парах не була.

«Привіт, Кріс.»

«Привіт. Можеш розмовляти? В тебе все ок?»

«Так, все добре.»

« ти просто на заняттях не була…»