14.

Пройшло півтора тижня поки мені трохи полегшало, рука стухла і синяк на ній пожовтів і почав пропадати. Але Толік мені не давав спокою і я таки подалась на танці.

Дівчата дуже здивувались, що я вже йду. Бо ще вчора жалілась, що болить ще. Але їх чекав сюрприз, коли після переодягання я помахала їм рукою і подалась з Толіком в іншу сторону.

- Ну ти це бачила? Зрадниця. – забурчала напівсміючись Оллі. Я ж знала, що вона не злиться.

- Ми тобі ще згадаємо. – показала язик Соня.

Мені ж було страшнувато йти в новий зал до нових людей.

Заховалась за спиною у Толіка, але він потягнув за здорову руку прямо в зал і до свого викладача.

- Добрий вечір. Це про неї я вам говорив. Це Кріс. Віктор Петрович. – познайомив він нас.

- То хочеш втекти з бальних до нас? – змірив він мене оцінюючим поглядом. – Було б добре, щоб ти і туди ходила.

Толік здивовано підняв брови, але викладач не звертав на нього уваги.

- Наш Толя з великим ентузіазмом розповідав про тебе і я візьму тебе на уроки. Але є нюанс, в середню групу, поки не підтягнеш форму. І вона трохи в інший час від бальних. Не рекомендую кидати. Одне другому не заважає, а навіть помагає.

- Аякже…

- Брайчер, якщо ти думав, що я дозволю вам займатись разом і ловити витрішки один на одного, то ні! – засміявся він. – Кріс потрібно серйозно займатись, а ти тільки заважатимеш.

- Зрозумів.

- Зараз можеш поробити вправи зі всіма, а після уроку глянемо в розклад. Підберемо тобі оптимальну групу по часу.

- Дякую вам. – вирвалось нарешті у мене. Поки так легко вирішувалась моя доля я не могла і слова сказати. І нащо воно мені оте все?

Розминка більше була схожа на вправи з фізри і ще купа додаткових розтяжок і вправ простіше і складніше. В групі було двоє дівчат і десять хлопців. Не те щоб дуже багато, але для таких специфічних танців нормально.

Поки я намагалась поставити в правильне положення руки і ноги всі решта практично ідеально виконували вправи.

Коли почались танці, я просто сіла на крісло збоку і захоплено дивилась на те, що вони виробляли.

Залишилась під враженнями надовго. Невже я так колись зможу?

На вихідні я поїхала у село.

Так вийшло, що минулі вихідні я пропустила, довелось розповісти про все бабусі.

Баба Марія була досить переживаюча, та краще відразу попередити про розтягнення, ніж лякати її перемотаною рукою.

Давненько я так не хвилювалась. Мені здавалось, що хвилі паніки розірвуть мене і сидячи в маршрутці я не знаходила собі місця. На це була причина. Дуже вагома, серйозна і важлива. Вона їхала поряд зі мною. Точніше він.

Всіма правдами і неправдами Толік вмовив мене взяти його з собою до бабусі. Адже, за його словами, я знайома майже зі всією його родиною. А він тільки з татом і то лише онлайн.

Підготувався він аж занадто добре. Накупив смакоти всілякої, ще й букет бабусі. Хотів навіть костюм одягнути. Та я відмовила. Аргумент, що вона прийме його за продавця якоїсь непотрібної фігні і спустить собаку таки подіяв.

На відміну від мене Толік зберігав абсолютно спокійний стан, жартував, слухав музику, а інший навушник вділив мені. В якийсь момент він обняв мене і тихо сказав:

- Досить хвилюватись вже. А то я сам зараз почну трястись, як заєць.

- А виглядаєш таким впевненим.

- Тобі здалося.

- Міг раніше сказати. Може я б кинулась заспокоювати тебе і саму б відпустило.

- Вдома заспокоюватимеш. Вже ж не довго?

- Ще хвилин десять. Ми на таксі чи пройтися хочеш?

- Сумок забагато для прогулянки. Та і бабуся тебе довго не бачила, тож нема чого час тягнути, а гроші не проблема.

- Та я сама за таксі заплачу. Справа не в грошах, думала, захочеш прогулятись та подивитись місто.

- Може якось іншим разом, та і погода псується.

На таксі ми дуже швидко добрались додому.

Наш будинок був не так далеко від річки, майже з самого краю міста. Але машиною їхати було досить швидко.

Подвір’я було підметене, листя позаграбуване в саду, а город збоку переораний. До зими все готово.

Я глибоко вдихнула і відкрила хвіртку. Майже одразу під ноги кинувся Дружок. Так звали нашого пса. Він не був породистим, звичайний дворняга. Але дуже хороший до своїх. На щастя він не кусався, лише лякав гучним гавкотом, тож Толіка я лише лякала.

- О. Привіт! – він нахилився і почухав пса за вухом, а той миттю затріпав хвостом і зробив круг навколо нас.

- Ходімо.

Назустріч вийшла бабуся.

- Добрий день. – привітався Толік. – Це вам. – і одразу вручив букет.

- Дякую. А ти хто будеш?