12.

Під вечір вже з меншим острахом я вийшла на зупинку і поїхала до найбільшого ТЦ в місті.

Саме там ми з друзями вирішили зустрітись.

Але спочатку я маю зустріти Толіка і злегка підготувати, хоча як це зробити, щоб він не втік…

Почався дощ, який швидко залив вікна у маршрутці. Скрушно подумала, що за всім не поглянула на прогноз і пішла без парасольки. На щастя де я виходжу зупинка з дахом, буде де перечекати і діждатись мого хлопця.

Вийшовши і сховавшись одразу набрала його.

- Привіт. Ти де? Чудово, то чекаю на тебе.

Одразу по тому і мені прилетів дзвінок від Оллі. Виявилось, що вони зібрались і вже чекають на нас в піцерії, тож вирішили щось замовити, щоб ми не чекали довго, а прийшли на гаряче-готове.

На мою привелику удачу в неї виявилась парасолька. Подруга підготувалась набагато краще. Сьогодні сама була маршруткою і запаслась. Дивно чого не автівкою, адже права вона нещодавно отримала.

- Привіт, кицю. – обняв мене Толік. – Не дуже змерзла?

- Та ні. – обернулась і чмокнула його в щоку.

- Ходімо тоді, чи що?

- Зачекай, Оллі зараз парасольку винесе.

- Оце цікаво. Це в нас групове побачення буде? – усміхнувся він. – Руки змерзли. – і поцілував кінчики пальців.

- Зараз підемо в приміщення і зігріюсь.

- Так що там за сюрприз?

Я обернулась, від ТЦ бігла Олівія.

Толік теж глянув в ту ж сторону.

- Це ж одна з твоїх подруг, чи не так?

- Якось так.

- Тільки не кажи, що її кинув хлопець і ми маємо її розважати і втішати увесь вечір. Я не готовий. – пожартував Толік і скорчив печальну гримаску.

- Ось ви де. Тримайте. Ми як домовлялись про парасольку, то я забула, що вас двоє. Але в Сашка теж була, тож тримайте.

- О! дякую. Знайомтесь нарешті. Оллі – моя подруга. Толік – мій хлопець.

Вони радо потисли руки і обмінялись привітаннями, а я майже видихнула.

- Йдемо, чи що, бо скоро їжу принесуть. – махнула рукою Оллі і ми посунули за нею під дощ.

Друзі вже чекали на нас в піцерії. Соня мало не розляглась в обіймах у Кості на невеличкому диванчику біля стіни, Сашко ж умостився навпроти них. Збоку метушився молоденький офіціант, розкладаючи прибори.

- Всім привіт! І так, знайомтесь, Соня, Костя, Саша. – по черзі я вказала на моїх друзів. – Толік.

Сашко підвівся і потис йому руку, Костя ж явно не хотів вилазити з-під Соні, тому подав здалеку.

Потім ми розсілись. Оллі сіла біля Соні, а ми біля Сашка.

- Ми вам замовили сік і піцу. – заговорив Костя. – Пиво якось іншим разом буде, до тих розваг, що планувались воно не бажано.

- Все ок. Я взагалі рідко вживаю. – не покривив душею Толік. – А що планувалось?

- Думали на роледром піти, а потім в кіношку, через дві години має бути непогане.

- Непогано. Кріс, ти як?

- Та я за все, аби з тобою.

Друзі заржали за столиком, а офіціант приніс свіжоспечену піцу і сік, а ще нагетси з картоплею. Нормальненько, я хоч і поїла в гуртожитку апетит був звірячий, тому одною з перших витягла шматок піци.

Хлопці почали теревенити про розмову та навчання, а я мимоволі переглянулась на дівчат, вони теж спокійненько їли собі, ніби й нічого не сталось. Невже все ок?

В якийсь момент запанувала тиша і тут стрепенувся Костя.

- Забув вам повідомити, бо чекав поки зберемось усі. Ми з Сонею переїздимо, тож запрошуємо вас на новосілля. Квартира, звісно, не власна, але то поки що…

- Нічого собі, вітаю! – запищала Олівія.

- А я думав ви жартики все. – підколов Сашко.

- Це ж як кльово. Що вам на новосілля придбати.

- Та нічого такого не потрібно. – знітившись відмахнулась Соня. – Меблі є, навіть посуд частково. Для зйомного житла це крутезний варіант і недалечко від центру, тож тепер зможемо гуляти частіше.

- Е ні. – забурчав Костя. – Ти хочеш, щоб я тебе так швидко відпустив, та ж я тільки заграбастав тебе собі.

- Капець, ну подивіться на нього – ми навіть не одружені, а він вже командує.

- Ну хтось же має.

Видно було, що Соні не сподобався ні його тон, ні слова сказані, але щоб не сваритись і не психувати в колі друзів вони скорчила гримаску і промовчала. Та норовлива Соня, яку я знала – промовчала. Що ж це коїться, невже і справді в Костю закохалась? Я ж, як і Сашко, думала, що це новий скороминущий роман і вона його кине швиденько. Але вже майже пів року пройшло, а може й більше з того часу, як вони зустрічаються. Он навіть вирішили з’їхатись і спробувати жити разом.

Крадькома поглянула на Толіка. Чи чекає нас щось подібне? Навряд він кине маму з малим наодинці. Чи наші стосунки приречені?