9.

Готувалась до відвідин я відповідально. Забігла в супермаркет та набрала цілий пакет смакоти. Бананів з яблуками, печива та цукерок, упаковку соку і іграшковий вертоліт. Непоганий такий вертоліт. Обійшовся у триста гривень. Але мені хотілось порадувати малого, якого напихали уколами та пігулками. 

Було трохи лячно, та мене пропустили на прохідній і навіть в палату, що досить дивно, бо на дверях висіла вивіска, що зараз грип і відвідування заборонено.

Малий сприйняв подарунки на ура. Особливо, вертоліт, фруктів з солодощами в нього і без мене вистачало.

І, здається на не менше ура сприйняв мій прихід Толік, не знаючи де мене усадити і що сказати. Якесь не зовсім вдале побачення вийшло.

Хоча про що це я, побачень в нас ще і не було, принаймні нормальних.

- Хочеш соку, чи чаю?

- Віскі з льодом. – якась мамочка з сусіднього ліжка витріщила на мене очі, але промовчала. – Довго вам ще тут?

- Кажуть або до середи, або до кінця тижня. Потім точно випишуть. Ми ж зустрінемось?

- Думаю, що так. Десь на вихідних? Ти ж набереш мене, як вас випишуть.

- Раніше наберу.

- Ти пограєш зі мною? – вклинився Тарасик у нашу розмову.

- Я б пограла, але не вмію. Ти ж навчиш?

- Звісно навчу! Потрібно взяти літак ось так! І робиш вжу-у-у-у! віраж.

Я і собі зробила віраж вертольотом.

- В тебе все одно виходить краще.

- Я знаю!

І продовжив ганяти по палаті. Толік просто сидів навпроти і їв мене очима. Від його погляду стало гаряче і я згадала минулі вихідні.

- Думаю, мені вже пора. Назавтра потрібно контрольну готувати. – чесно кажучи контрольна була в середу, але мені захотілось втекти звідси.

- Я проведу.

- А якже Тарас?

- Пограється трохи без мене.

Ми мовчки йшли по коридору. А потім спустились вниз.

- Я подзвоню, перевірю, як ти вчиш…

- Угу. – кивнула я і направилась до дверей.

- Та зачекай же.

Він дьоргнув мене за руку повертаючи назад і обійняв, а потім поцілував. Солодко-солодко.

- От тепер можеш йти. – і додав вже шепотом. – Думай вночі про мене.

Мої щоки загорілись і я миттю кинулась з холу лікарні на вулицю. В холод і дощ.

Він подзвонив увечері. А потім вранці. І я літала цілий день.

Подружки сміялись і кпинили з мене, як могли. А Сашко підколював, що то від його шоколадки. Свєта і та здогадалась. Раніше я ходила досить понура. А зараз просто не могла стримати усмішки на обличчі.

- Колись. В тебе з’явився бойфренд?

- Ага. – пропищала їй.

- Попереджай хоч за годину, як кімната знадобиться. – кинула сміючись вона.

- Та ну тебе. Думаю не знадобиться. – відмахнулась я, почервонівши разом з вухами. Ми рідко говорили на такі теми.

- Він монах і сповідує утримання?

- Та ні.

- Вам же ж не по п'ятнадцять…

- З цим немає проблем. – випалила одним духом.

- Ну, так це навіть на краще. Як підеш на свіданку, то кажи, я зайвий раз Дениса покличу. – вона окинула мене з ніг до голови. – Та хватить вже червоніти. Секс цілком нормальне явище, між двома дорослими людьми. Наша поява на світ це доводить.

- Хочеш про це поговорити?

- Та ні. Просто смішить твоя реакція.

- Яка є.